ЩОРІЧНИК «ЗОВНІШНЯ ПОЛІТИКА УКРАЇНИ – 2013»

 

Важливим науковим доробком в сфері міжнародних відносин стало чергове видання Щорічника «Зовнішня політика України – 2013: стратегічні оцінки, прогнози та пріоритети» (україномовне видання, творчий колектив, під редакцією д.політ.н. проф. Перепелиці Г.М.), 2014. – 352 с.

Інститут зовнішньої політики Дипломатичної академії України при МЗС України представляє на розсуд читачів восьме, чергове видання щорічника «Зовнішня політика України: стратегічні оцінки, прогнози та пріоритети». Він призначений для широкого кола читачів з вітчизняного дипломатичного корпусу, посольств України за кордоном та іноземних представництв в Україні, міжнародних організацій та аналітичних центрів, а також для тих, хто цікавиться сьогоденням і перспективою розвитку зовнішньої політики України.

Мета щорічника – дати комплексний аналіз зовнішньої політики України, ключових тенденцій, властивих їй упродовж останнього часу, та викласти прогнозні сценарії їх розвитку, а також окреслити пріоритетні напрями реалізації зовнішньополітичного курсу країни. Прогностична цінність такого видання, насамперед в тому, що на підставі комплексної оцінки вчорашнього дня, воно дає можливість зазирнути в майбутнє, побачити наслідки прийнятих зовнішньополітичних рішень, передбачити майбутні виклики і запропонувати пропозиції для своєчасних упереджувальних заходів.

За своїм змістом щорічник «Зовнішня політика України – 2013: стратегічні оцінки, прогнози та пріоритети» цілком віддзеркалює основні напрями зовнішньої політики. У першому розділі проаналізовано внутрішній та міжнародний контексти зовнішньої політики України, висвітлено роль і місце нашої держави в сучасному міжнародному середовищі, а також тенденції, притаманні її зовнішній політиці у 2013 році, крім того визначено місце України в міжнародному економічному співробітництві. У другому розділі Щорічника досліджується безпековий вимір зовнішньої політики України, визначені глобальні та регіональні загрози, актуальні для національної та міжнародної безпеки. Особливу увагу приділено оцінкам діалогу Україна-НАТО, участі України в міжнародних безпекових організаціях, головуванню України в ОБСЄ та ролі в міжнародних режимах контролю над озброєнням. Третій розділ присвячений стратегічним напрямам реалізації зовнішньої політики України. Зокрема, розглядаються питання європейської інтеграції нашої країни, конфронтаційний стан відносин з Росією та рівень двостороннього партнерства України та Польщі. В заключному, четвертому розділі знаходяться інформація та системний аналіз двосторонніх відносин України з іншими державами. Йдеться, зокрема, про європейські країни, США та країни Центральної та Латинської Америки, країни Азії та Африки та країнами Азійсько-Тихоокеанського регіону.

Крім того, у додатку до Щорічника вміщено перелік міжнародних багатосторонніх і двосторонніх документів, підписаних Україною впродовж 2013 р.

Проведений авторським колективом експертів-міжнародників аналіз зовнішньої політики України дає підстави для таких висновків.

2013 рік був для зовнішньої політики України надзвичайно суперечливим, що зумовлено наближенням до підписання Угоди про асоціацію з ЄС та відмовою від її підписання 21 листопада 2013 р. Такий поворот був спричинений бажанням В. Януковича зберегти встановлений ним авторитарно-клептократичний режим після наступних президентських виборів, нехтуванням інтересами, потребами та перспективами суспільно-політичного й економічного розвитку держави. У 2013 р. верхівка владної президентської вертикалі в особі В. Януковича, його адміністрації та вузького неформального кола осіб навколо нього зберігали монополію на формування зовнішньої політики України.

Як результат, зовнішній політиці України в поєднанні з політикою внутрішньою протягом 2013 р. був властивий надзвичайно суперечливий та непослідовний характер. Політична криза в Україні, початок якої був безпосередньо пов'язаний з розвитком відносин з Євросоюзом, продемонструвала нездатність ЄС діяти на випередження, а також невміння оперативно виробляти злагоджену позицію навіть з тих питань, які безпосереднім чином стосуються інтересів та безпеки Євросоюзу, зокрема в рамках Спільної політики безпеки та оборони ЄС. А сама Україна до певної міри виступила своєрідним джерелом небезпеки, поява якого була спровокована неефективною безпековою політикою ЄС та відсутністю реальних механізмів протидії сучасним викликам та загрозам. На тлі посилення впливу РФ на європейські безпекові процеси загалом та внутрішньоукраїнські процеси зокрема.

Відносини України та Сполучених Штатів перебували у стагнації в усіх сферах. Така ситуація пов’язана насамперед із питаннями «вибіркового правосуддя» та відхиленням від демократичних стандартів. Україна у своїй зовнішньополітичній діяльності зійшла переважно до рівня відносин між ЄС та Росією, деактивувавши, по суті, решту зовнішньополітичних векторів, у тому числі й американський. Відносини з країнами Центральної та Латинської Америки, Азії та Африки у 2013 р. також можна охарактеризувати як поодинокі та спорадичні. У кращому разі вони базувалися на окремих домовленостях, і то здебільшого відбувалися між комерційними підприємствами. Протягом останніх двох-трьох років спостерігається значний спад співробітництва із цими регіонами на всіх рівнях і в усіх форматах.

2013 р. став кульмінаційним моментом міжцивілізаційного протистояння між Заходом та Росією за остаточне закріплення сфер впливу в Європі. Посилення розбіжностей між США та Європою, відсутність консенсусу всередині ЄС та стратегії його відносин з Росією, фінансово-економічна криза в Європі, зміна пріоритетів зовнішньої політики США та послаблення американського впливу на світові процеси – усе це значно послабило позиції Заходу у відносинах з Росією. Завдяки таким тенденціям Росії вдалося значною мірою знівелювати дисбаланс у силі й розгорнути новий геополітичний наступ на Європу з метою остаточного закріплення за собою тієї частини простору Східної Європи, яка не охоплена членством у ЄС і НАТО. Центральне положення в цьому просторі займає Україна. Це означає, що, перебуваючи у становищі «буферної зони», затиснута між Сходом і Заходом, Україна зіткнулася з реальною загрозою втратити свій державний суверенітет і територіальну цілісність. Отже, 2013 р. став кульмінаційною стадією цієї боротьби між Заходом і Росією за Східну Європу.

Від битви за Україну залежатиме кінцевий результат цієї боротьби, оскільки її приєднання до європейського чи російського геополітичного простору визначатиме подальше розширення сфери геополітичного домінування чи то на Захід, чи то на Схід. Приєднавши Україну, Росія може із цієї стратегічної позиції розширювати свій подальший геополітичний поступ на Центральну Європу й нав'язувати власну нормативну силу Західній Європі. Вирішальною подією цієї геополітичної битви у 2013 р. став Вільнюський саміт «Східного партнерства» 29 листопада 2013 p., на якому В. Путін завдав нищівної поразки Європейському Союзу. Проте наслідки цієї геополітичної перемоги над Заходом виявилися не такими втішними для Росії, оскільки цей стратегічний плацдарм під назвою «Україна» виявився не таким стабільним і надійним, як передбачав президент Росії.

Український внутрішньополітичний ґрунт, який так інтенсивно «угноювала» Росія своєю інформаційною, культурною, релігійною, політичною та економічною експансією, все ж виявився не цілком придатним для побудови на ньому російського цивілізаційного та геостратегічного плацдарму. Для В. Путіна, який пожинав лаври переможця Вільнюського саміту й мав Україну майже в Митному союзі, цю жадану перемогу раптом звів нанівець український Євромайдан.

Відчуття втраченої перемоги над Україною та поява Євромайдану, який продемонстрував народження української нації, унеможливили реалізацію інтеграційного сценарію приєднання України до Росії через Митний союз, що й стало одним із чинників, який привів В. Путіна до висновку про необхідність запровадження дезінтеграційного сценарію повалення українського державного суверенітету й територіальної цілісності країни шляхом розв’язання воєнної агресії проти України. Тож побудова Росією «русского мира» як цивілізаційного проекту перейшла у стадію підготовки та реалізації широкомасштабної воєнної окупації України.

Таким чином, Щорічник являє собою своєрідний довідник визначальних зовнішньополітичних подій та представляє комплексний аналіз ключових аспектів зовнішньої політики країни. Він поєднує в собі науково-аналітичну частину, спрямовану на проблемно-діалогічне вивчення матеріалів, що суттєво покладається на самостійну пізнавально-пошукову діяльність читачів, та інформативні матеріали. Це дає підстави сподіватися, що видання буде цікавим для дипломатів, науковців, вітчизняних та зарубіжних фахівців з міжнародних відносин та студентів.

 

 ЩОРІЧНИК «ЗОВНІШНЯ ПОЛІТИКА УКРАЇНИ – 2013»

This entry was posted in Опір російській гібридній війні. Bookmark the permalink.

Comments are closed.