INTERNATIONAL WEEKLY # 21 (02.12.2014 — 17.12.2014)

КУРС УКРАЇНИ НА ЧЛЕНСТВО В НАТО СТАНЕ ПЕРЕВІРКОЮ НА МІЦНІСТЬ АЛЬЯНСУ

 

Першим пунктом Коаліційної угоди нової парламентської більшості значиться «скасування позаблокового статусу України, відновлення політичного курсу на інтеграцію до Євроатлантичного безпекового простору та набуття членства в організації Північноатлантичного договору». Коаліційна угода передбачає приведення структури Генштабу Збройних сил України до стандартів НАТО і реформування системи військової освіти з урахуванням практик членів Альянсу вже в 2015 р., а перехід до стандартів НАТО (STANAG) має відбутися до 2019 р.[1] (хоча, до речі, повна адаптація стандартів не є обов’язковою вимогою для членства в НАТО).

Рішення нової парламентської коаліції взяти курс на членство в НАТО спричинило прогнозовану дискусію в Альянсі, піднявши на поверхню роками накопичені проблеми блоку, включаючи низький рівень обороноспроможності європейських членів, відсутність стійкої солідарності та споживацьку позицію деяких членів Альянсу. Щодо останніх варто відзначити заяви президента Чехії Мілоша Земана і прем'єр-міністра Словаччини Роберта Фіцо, які висловилися проти вступу України до НАТО, хоча внесок їх власних країн у спільну безпеку Альянсу досить сумнівний.

Проти вступу України до НАТО також висловилися низка американських експертів, серед яких: Генрі Кіссінджер, Збігнев Бжезінський, екс-посол до України Джон Хербст, Майкл О.Ханлон і Джерамі Шапіро з Брукінського інституту. У своїх закликах зрозуміти занепокоєність РФ розширенням НАТО експерти забули, що Росія вторглася в Україну задовго до того, як останньою був задекларований намір скасувати позаблоковість. Забули вони також і те, що Стаття 10 Статуту НАТО не передбачає права вето третьої сторони на членство в блоці, і що навіть сама ідея «торгівлі» чиїмось суверенітетом суперечить принципам, на яких засновано Північноатлантичний альянс.

Результатом компромісу став «Акт про підтримку свободи в Україні 2014 р.», суттєво «пом’якшену» версію якого 11 грудня одностайно схвалили обидві палати парламенту США. Внесенням поправок з Акту вилучили положення про визнання України союзником США поза НАТО, було пом’якшено пункти щодо розширення санкцій проти Росії. Прийнятий документ лише дозволяє президенту США надавати Україні допомогу летальною зброєю, і навряд чи Барак Обама наважиться на це. Та є й позитивні моменти: Акт передбачає надання Україні військової допомоги на $350 млн. в 2015-17 рр., допомогу для зміцнення енергетичної безпеки, розвитку громадянського суспільства, протидії російській пропаганді. Важливим є положення, що скасування санкцій проти Росії можливе лише після надання доказів, що вона припинила дестабілізувати Україну.[2] Для вступу Акту в силу він має бути підписаний президентом Б.Обамою, який виступав критиком документу, і саме це змусило парламентарів пом’якшити низку формулювань.

На підтримку членства України в НАТО поки що відкрито висловилися лише офіційні представники країн Балтії і Канади.[3] Втім, відсутність широкої підтримки в Альянсі ідеї приєднання України не має дивувати чи тим більше зупиняти Київ. Міністр закордонних справ Литви Лінас Лінкявічюс нагадує, що йому теж свого часу говорили, що Литва «ніколи не стане членом НАТО»: «Мені це говорили особисто, коли я працював послом в Альянсі. Але, як бачите, це не є непереборною перешкодою. Вам потрібно просто поставити це собі за мету, досягти консенсусу в суспільстві (про необхідність членства в НАТО) і не зупинятися перед першою перешкодою на шляху до альянсу».[4]

Вже з’явилися тривожні ознаки готовності офіційного Києва відступити перед труднощами із просуванням ідеї свого членства в НАТО, і ще більш тривожні ознаки намірів «розіграти» цю тему як елемент торгів із Москвою. 15 грудня 2014 р. на спільній прес-конференції з генсеком НАТО Єнсом Столтенбергом в Брюсселі, прем’єр-міністр України Арсеній Яценюк заявив, що Україна не буде подавати заявку на членство в Альянсі найближчим часом, плануючи зробити це через 4 роки – після реформування Збройних сил і проведення референдуму щодо вступу до НАТО.[5] Анонсоване на 9 грудня 2014 р. скасування позаблоковості було перенесено, очевидно з метою не дратувати Росію напередодні запланованих на той же тиждень Мінських переговорів. Втім, російська сторона зустріч все-рівно зірвала, тож якщо Київ буде прив’язувати свої стратегічні рішення до настроїв у Кремлі, то процес відмови від позаблоковості може затягнутися – причому без жодних позитивних впливів на хід мирних переговорів, адже Москва трактує поступки виключно як слабкість.

Не надто продуктивною є офіційна позиція Києва, що головною причиною курсу на євроатлантичну інтеграцію стала нездатністю позаблокового статусу гарантувати безпеку і територіальну цілісність України. Якщо такі аргументи[6] і можуть бути позитивно сприйняті якоюсь частиною населення України, то вони точно не посилять бажання членів НАТО бачити Україну в своїх рядах, адже складається хибне враження, що Київ йде до Альянсу лише вимушено, під тиском обставин. Вимушені «супутники» і тим більше споживачі безпеки нікому не потрібні. Говорити потрібно не лише про те, чим НАТО може бути корисним для Україні, а перш за все – що Україна може дати Альянсу в безпековому вимірі.

За кілька років справжніх реформ українські Збройні Сили мають нагоду стати найбільш чисельними і дієздатними в Європі, після російських, адже європейські союзники у своїй «гонці» скорочення військових витрат давно перетнули межі розумного. Вступ України в НАТО посилить безпеку в усьому Балто-Чорноморському регіоні, адже, попри хибні твердження західних русофілів, саме наявність позаблокових «буферів» і провокує Москву на військові авантюри. Позаблокова Україна завжди буде спокусою для Москви, тож раніше чи пізніше НАТО все рівно матиме спільний кордон із Росією – питання лише де: в Карпатах чи на Донбасі.

Слід пам’ятати, що інтеграція в НАТО – це не лише питання безпеки, це повноцінне і безповоротне повернення до європейської цивілізації. Це лише поновлення того курсу, яким Україна рухалася всі роки, окрім невеликої перерви на час правління Віктора Януковича.




[1] Коаліційна угода. – http://samopomich.ua/wp-content/uploads/2014/11/Koaliciyna_uhoda_parafovana_20.11.pdf.

[2] Ukraine Freedom Support Act of 2014. – https://www.congress.gov/bill/113th-congress/senate-bill/2828/text.

[3] Посол Канади в Україні Роман Ващук: "У Канаді нікому не потрібно пояснювати, що таке Україна". – http://gazeta.dt.ua/international/posol-kanadi-v-ukrayini-roman-vaschuk-u-kanadi-nikomu-ne-potribno-poyasnyuvati-scho-take-ukrayina-_.html.

[4] Лінас Лінкявічюс: "Хто відчуває себе в глухому куті – той і має пропонувати компроміс". – http://www.eurointegration.com.ua/interview/2014/12/5/7028463/.

[5] Україна не поспішатиме із заявкою до НАТО, щоб мати більше шансів – Яценюк. – http://www.pravda.com.ua/news/2014/12/15/7052125/.

[6] Напр., див.: Why Ukraine is rethinking NATO relationship. – http://edition.cnn.com/2014/12/12/opinion/motsyk-ukraine-security-policy/index.html.

This entry was posted in Аналіз теми тижня. Bookmark the permalink.

Один коментар на INTERNATIONAL WEEKLY # 21 (02.12.2014 — 17.12.2014)

  1. Костянтин says:

    Дуже влучно, особливо щодо неприпустимості торгуватися темою вступу до Нато. Борітеся-поборете!!