INTERNATIONAL WEEKLY № 17 (01.11.2017 — 15.11.2017)

Реалізація бажання стати членом НАТО чи довга дорога манівцями?

Питання вступу України в НАТО вже давно набуло значення національної безпеки для країни. У  цьому напрямку Україні вже вдалося зробити ряд як успішних кроків. Ясна річ, нині існують і певні проблеми на шляху інтеграції України до Альянсу серед них: відсутність достатньої міри політичної волі як влади України, так і з боку керівництва НАТО, невідповідність України критеріям НАТО і відкритий збройний конфлікт на Сході. Проте, відзначимо, що питання прийняття нового члена Альянсом є питанням чисто політичним, власне, як і прагнення самої країни-кандидата набути  статусу «NATO-member».

Як відомо, парламент України скасував позаблоковість та законодавчо визначив, що до переліку основних напрямів державної політики з питань національної безпеки та основних засад зовнішньої політики є набуття членства в НАТО. Це стало важливим кроком на шляху України до євроатлантичної  спільноти. Від самого Альянсу з цього приводу не було гучних коментарів. Там скромно відповіли: «взяли до уваги» рішення ВР [1]. З цього приводу існує безліч заяв щодо того, чи потрібно Україні взагалі інтегруватися в НАТО. І незважаючи на деякі маніпуляції на цій темі, відповідь нині може бути лише одна – потрібно. Цю необхідність усвідомило і суспільство після російського нападу на Україну. Саме цей факт і виявив неспроможність позаблокового статусу обороняти країну.  

Сам Альянс неодноразово давав Україні сигнали, що на шляху інтеграції в НАТО їй потрібно провести низку реформ щоб наблизити країну до його критеріїв та подолати корупцію. А на початку листопада цього року з’явилася інформація, що Генеральний секретар НАТО Єнс Столтенберг вперше визнав, що Україна справді прагне повноцінного вступу в Альянс. Більше того, НАТО не лише визнає, але й підтримує прагнення України вступити в організацію.  Єнс Столтенберг в інтерв’ю «Українській правді» заяявив: «Україна – близький партнер Альянсу. Ми підтримуємо євроатлантичні прагнення України». Водночас Генеральний секретар не відповів на поставлене питання про те, чи входить Україна до переліку «aspiring nations», тобто держав, які декларують прагнення набути повноцінного членства в Альянсі. Стосовно подальшої співпраці Альянсу та України Генеральний секретар заявив, що її пріоритетом є реформи. «Зараз ми маємо сфокусуватися на реформах, які ведуть Україну до НАТО», – підкреслив він [2].

8 листопада під час візиту до  штаб-квартири НАТО в Брюсселі Віце-прем’єр з європейської та євроатлантичної інтеграції Іванна Климпуш-Цинцадзе заявила, що НАТО підтвердило готовність до інтеграції з Україною ще 9 років тому, і зараз Київ має сконцентруватися на  реформах. Климпуш-Цинцадзе ухилилася від коментарів щодо того, коли Альянс може офіційно визнати за Україною «aspiring nations», натомість нагадала про рішення Бухарестського саміту Альянсу, який вирішив, що «одного дня Україна та Грузія стануть членами НАТО» [3].

Також під час візиту Альянс повідомив, що він незадоволений тим, як Київ  виконує Річну національну програму – документ, що визначає перелік та швидкість реформ для подальшого зближення України з Альянсом. Вадим Пристайко заявив: «Альянс незадоволений виконанням Річного плану, і сказав нам про це прямо. Вони незадоволені темпами виконання, і це вже не перший рік, тобто не перша річна програма, яку можна було б навчитися виконувати ефективніше». За його словами, про це керівництво Альянсу повідомило, зокрема, віце-прем’єра Іванну Климпуш-Цинцадзе, під час її візиту до Брюсселя [4].

Таким чином заява Столтенберга є досить обнадійливою для України,  разом з тим співпраця НАТО та України вийшла на якісно новий рівень. Проте, як бачимо, Альянс не поспішає давати Україні «зелене світло», статус «aspiring nation» та ПДЧ. Очевидно в НАТО не наважуються на це через непередбачуваність Росії та й в Україні внутрішня ситуація залишає бажати кращого. Головною проблемою України є корупція, про що Альянс безупинно нагадує. Відтак Україні життєво необхідно впроваджувати реформи для наближення до стандартів НАТО, але не слід забувати і про відстоювання чіткої і наполегливої позиції України щодо її бажання стати членом НАТО. Адже не варто забувати й те, що нині Україна стоїть на захисті східного форпосту Альянсу. Як зазначив Міністр закордонних справ України Павло Клімкін, Україна зараз, як мінімум політично, є частиною східного флангу НАТО [5].

 

Слушною є й думка колишнього Надзвичайного і Повноважного Посла України в США Ю. Щербака. Зокрема він підкреслив: «У нинішній ситуації Північноатлантичний альянс вельми цікавить український досвід протидії російській агресії. Наша країна пройшла через вогонь і випробування, пізнала на собі гібридну війну, агресію Росії, набула безцінного бойового досвіду, якого нині не має жодна країна НАТО. І сьогодні Україна не є споживачем безпеки. НАТО дає таку захисну парасольку багатьом країнам, а Україна є великим продуцентом цієї безпеки!» [6]. 

 

  1. http://www.eurointegration.com.ua/articles/2017/07/11/7068368/
  2. http://www.eurointegration.com.ua/news/2017/11/7/7073286/
  3. https://www.eurointegration.com.ua/news/2017/11/8/7073356/
  4. http://www.pravda.com.ua/news/2017/11/9/7161253/
  5. http://www.eurointegration.com.ua/news/2017/10/26/7072822/
  6. http://nbuviap.gov.ua/index.php?option=com_content&view=article&id=1572:do-evropi-cherez-nato&catid=8&Itemid=350

This entry was posted in Аналіз теми тижня. Bookmark the permalink.

Comments are closed.