INTERNATIONAL WEEKLY № 1 (01.01.2018 – 15.01.2018)

Поновлення діалогу НАТО з Росією: чи вплине це на відносини Альянсу з Україною?

Наприкінці 2017 року Генеральний секретар НАТО Єнс Столтенберг заявив, що очікує на активізацію діалогу з Росією у 2018 році, для чого важливо зберігати відкриті  канали комунікації з російським керівництвом. «Я сподіваюсь, буде більше зустрічей та використовуватимуться більше прямих військових каналів комунікації. Так ми просуваємося вперед як у політичному діалозі, так і через військову лінію комунікації, і весь Альянс це підтримує», – сказав Столтенберг. «Меседж НАТО полягає в тому, що ми не хочемо нової «холодної війни». Ми не хочемо нової гонки озброєнь, ми хочемо політичного діалогу з Росією. Цей діалог нелегкий. Росія наш сусід і ним залишиться», – додав він.[1]

У ЗМІ пролунала інформація про заплановану зустріч Верховного головнокомандувача Об'єднаних збройних сил НАТО в Європі Кертісом Скапарротті та керівником генштабу російської армії  Валерієм Герасимовим. У штаб-квартирі Північноатлантичного альянсу та в командуванні Об’єднаних збройних сил НАТО не спростували, але й не підтвердили інформацію про нібито заплановану на січень зустріч. «НАТО та Росія зберігають лінії комунікації між військовими відомствами, задля більшої передбачуваності та прозорості військової активності», – пояснили у Об’єднаному командуванні.[2]

Нагадаємо, відносини НАТО та Москви погіршилися після анексії Криму та військової агресії Росії проти України. Альянс неодноразово звинувачував Кремль у використанні пропаганди та здійсненні кібератак з метою підриву безпеки в регіоні. І не без підстав вважається, що рівень відносин та контактів між НАТО та Росією досяг найкритичнішого рівня після закінчення «Холодної війни». 

            Проте НАТО продовжує шукати політичний діалог з Росією, намагаючись не переступити межу міжнародної напруженості. Росія ж не втрачає жодної можливості скомпрометувати його діяльність та продовжує нагнітати ситуацію навколо кордонів з країнами Альянсу. До прикладу можемо навести той факт, що минулого року дислоковані у Литві та Естонії винищувачі місії Балтійського повітряного патрулювання країн НАТО піднімалися в небо 130 разів для супроводження російських військових літаків, що здійснювали провокаційні польоти поруч з їх кордонами.[3] Також, згадаймо навчання «Захід» у яких взяло участь набагато більше військових ніж офіційно декларували Москва та Мінськ. Наприкінці 2017 року у НАТО висловили стурбованість російською ракетною системою, яка здатна нести ядерні боєголовки, та зауважили що вона порушує Договір про ліквідацію РСМД, укладений ще під час «Холодної війни».[4]

         Також Північноатлантичний альянс стурбований зростанням активності російських субмарин в Середземному морі і Атлантичному океані. «З 2014 року росіяни  спустили на воду додаткові 13 субмарин. Активність російських субмарин зараз найвища з часів холодної війни» – заявив генсек НАТО.[5] З цим пов’язана і наступна осторога НАТО. За словами командувача підводними силами НАТО Ендрю Леннона Росія «явно проявляє інтерес» до підводної інфраструктури Альянсу. Мова йде про активізацію підводної діяльності Росії в Атлантиці, саме у зонах, де пролягають підводні кабелі, що забезпечують вихід в Інтернет в Європі і Північній Америці.[6]

Очевидно, що в НАТО не хочуть іти на відкритий конфлікт з офіційною Москвою, тому ще шукають точки дотику для налагодження відносин. Така співпраця на даному етапі не матиме значного впливу на відносини України та НАТО. Проте, така «мяка» дипломатія НАТО не є ефективною, оскільки Росія сприймає прохання Альянсу повернутися до діалогу, як його політичну капітуляцію. Разом з тим, владі України необхідно показувати результати реформ та політичну волю до подальшої інтеграції в НАТО. Це питання національної безпеки від якого залежить цілісність нашої держави.

Загалом для України фактична відсутність контактів Росії і НАТО минулого року стала сприятливим тлом  для ще більш інтенсивного діалогу з Альянсом. Адже цілком зрозуміло, що в сучасних умовах міжнародних відносин така співпраця є вигідною та конструктивною як для України так і для Альянсу. Президент Порошенко у колонці для спеціального випуску видань «Новое время» і «The Economist Світ» написав: «Членство України в Європейському Союзі і вступ до НАТО залишається стратегічною метою України, але це перспектива не 2018 року».[7] Так Президент ніби й стоїть на засадах вступу України в НАТО, проте, разом з тим не проявляє достатньо політичної волі поспішає наполягати на інтенсивнішому діалозі про вступ з Альянсом.

За даними опитування Фонду «Демократичні ініціативи» імені Ілька Кучеріва, громадяни України вважають, що найкращим варіантом гарантування безпеки для країни був би вступ до НАТО. Опитування проводилося спільно з соціологічною службою Центру Разумкова з 15 по 19 грудня 2017 року в усіх регіонах України за виключенням АР Крим та окупованих територій Донецької і Луганської областей.  38,5% респондентів вважають найкращим варіантом гарантування безпеки для України вступ до НАТО, 28,6% – позаблоковий статус, 5,3% – військовий союз із Росією та іншими країнами СНД, 5% виступають за військовий союз із США. Не змогли визначитися з відповіддю 19,5%.[8]

За даними того ж Фонду у 2012 р. вступ до НАТО як джерела безпеки обирали 13 %, у травні 2014 р. – 33 %, у грудні 2014 р. – 44 %, листопаді 2015 р. – 46 %, червні 2017 р. – 47 %.[9]

Падіння рівня підтримки НАТО у суспільстві більш за все пояснюється поглибленням внутрішньої соціально-економічної кризи та корупції. Запропонований «гібридний» мир» не діє а приносить все більше невдоволення. Та й суспільство вважає клептократичний режим більшою загрозою ніж війна з Росією.

Так, влада України в своїй історії вже кілька разів втрачала можливість стати частиною Альянсу, більше того сама відмовлялася від стратегічного діалогу з ним. Проте,  пора вже чітко усвідомити, що НАТО є гарантом забезпечення безпеки в державі  та інструментом протистояння  тим викликам у яких нині опинилася Україна.

 

This entry was posted in Аналіз теми тижня. Bookmark the permalink.

Comments are closed.