INTERNATIONAL WEEKLY № 3 (01.02.2018 – 15.02.2018)

Польща та Угорщина створюють другий політико-дипломатичний  фронт проти України

Як відомо 1 лютого, Сенат Польщі ухвалив Закон про Інститут національної пам’яті. Цей документ передбачає кримінальну відповідальність за заперечення злочинів українських націоналістів проти поляків. 6 лютого Президент Польщі Анджей Дуда підписав Закон. Разом з тим  він відразу повідомив, що відправив його для оцінки в Конституційний суд.

Скандальними положеннями Закону є те, що він передбачає кримінальну відповідальність за пропаганду ідеології українських націоналістів і заперечення Волинської трагедії 1943 року. Закон стосується визначення злочинів українських націоналістів і українських організацій, які співпрацювали з Третім рейхом. Стаття 55 Закону також робить можливим відкриття кримінальних впроваджень проти людей, які ці злочини «публічно заперечують». За таку провину може загрожувати до трьох років ув’язнення. Ідентичне покарання загрожує і тим, хто буде публічно заявляти про причетність поляків до масового знищення євреїв в роки Другої світової війни і використовувати словосполучення «польські табори смерті». Відповідно до Закону, до відповідальності будуть притягуватися всі, хто заперечує, підтримує або пропагує злочинні, на думку поляків, дії ОУН і УПА, а також всі, хто частково звинувачує поляків у Голокості.[1] Таким чином Закон передбачає штраф або позбавлення волі до трьох років  за «явне недооцінювання відповідальності справжніх виконавців цих злочинів».[2]

Прийняття такого Закону призвело до широкої критики уряду Польщі  не тільки у польському інтелектуальному та політичному просторі, але й на міжнародній арені. Гостро відреагував Європейський Союз та окремо Німеччина. Проти Закону категорично виступили Ізраїль та Держдеп США.

Державний департамент США відзначає, що Польща повинна змінити прийнятий Закон про Інститут національної пам’яті. У такій редакції Закон може негативно вплинути на відносини Варшави з Вашингтоном, а також з Ізраїлем. На думку американських чиновників, Закон може «підірвати свободу слова та академічний дискурс», створивши перешкоди для дискусій по Голокосту.[3] Станіслав Алвасяк, фахівець з питань Європейських фондів відзначив: «Вважаю, що переведення самої дискусія щодо історичних питань  в рамки кримінального переслідування  велика помилка».[4]

Москва ж похвалила новий Закон про Інститут національної пам’яті.  В заявах російських депутатів звучали схвальні висловлювання на адресу поляків, мовляв парламент Польщі, приймаючи Закон, проявив політичну мудрість і відповідальність щодо власних громадян. Слова підтримки надійшли й з Грозного.[5]  

Українська влада теж гостро відреагувала на прийняття Закону в Польщі. Зокрема у Заяві Верховної Ради України сказано: «Верховна Рада України категорично не сприймає та відкидає політику подвійних стандартів та нав’язування ідей колективної відповідальності українського народу, а також спроби польської сторони прирівняти дії усіх борців за незалежність України до злочинів двох тоталітарних режимів ХХ століття – нацистського та комуністичного».[6] Президент України теж закликав Варшаву до обєктивності та діалогу. А Міністр закордонних справ відзначив: «Історична правда не має національних меж і не встановлюється законами».[7]

Також не безпідставною є думка Народного депутата Ігора Лапіна, який сказав: «Росія привітала Польщу з цим Законом. Можемо зрозуміти, чия агентурна мережа працювала у пропагандистській машині самої Польщі».[8]

Закон Республіки Польща про Інститут національної пам’яті по-суті відображає настрої правлячої партії ПіС, які все більше відзначаються зсувом у праву політичну площину. Київ має реагувати на такі провокаційні кроки польської влади, оскільки вони суперечать принципам стратегічного партнерства і призводять до маніпуляцій і посилення антиукраїнських тенденцій. Адже цей Закон, по великому рахунку, визначає «польську правду» пріоритетом і позбавляє права на правду інших. Будь які оцінки історії, які відрізняються від польських розцінюються як злочин, що є неприпустимо. Правляча еліта розвертає Польщу до реваншизму та неоімеріалізму. Про це, зокрема, свідчать факти, що Польща намагалася на своїх паспортах зобразити краєвиди Вільнюса, вимагала репарацій від Німеччини за нацистську окупацію тощо.

До того ж, зовнішньополітична ситуація України ускладнена позицією Угорщини, яка нещодавно заблокувала  засідання Комісії Україна-НАТО, що мало відбутися 14-15 лютого. Метою такого брутального диктату Угорщини є намагання змусити Україну переглянути мовну норму Закону «Про освіту», яка ніяким чином не звужує права угорської національної меншини в Україні.  Така позиція Угорщини теж  продиктована певними політичними мотивами, які у майбутньому можуть стати плачевними для України. Глава МЗС Угорщини Петер Сійярто заявив, що Угорщина не відмовиться від своєї нинішньої політики щодо українського Закону про освіту без юридичних гарантій, та висунув вимоги на адресу України.[9]

Очевидно, що як Угорщина так Польща вирішили скористатись плодами російської гібридної війни проти України, виступаючи свідомо чи не свідомо потенційними союзниками Кремля. Як зазначив президент Центру глобалістики «Стратегія ХХІ» Михайло Гончар: «…якщо ми загадаємо, які листи Жириновський надсилав 2014 року урядам трьох країн – Польщі, Угорщини і Румунії – з пропозицією взяти відповідальність за певні українські території, які свого часу входили до їхнього складу, то те, що зараз робить польська верхівка, це абсолютно вписується у підходи Росії».[10]

 Таким чином, Польща і Угорщина створили другий дипломатичний фронт в Україні замішаний на ідеологічному підгрунті. Києву у свою чергу потрібно діяти з позиції власних національних інтересів і не допускати таких помилок, які в подальшому можуть призвести до втрати територіальної цілісності, як це відбулося в результаті агресії Росії. Адже ми вже маємо досвід із мовними маніпуляціями та з імперськими зазіханнями. Так, правлячі еліти Угорщини і Польщі в політиці не на завжди, і вони можуть змінюватися, але вони задають певну ідеологічну хвилю в суспільстві. Тому, Україні  необхідно проявити принципову позицію, і мислити з позиції безпеки.

У регіональному значенні така політика Польщі та Угорщини є загрозою не тільки Україні а й ЄС як організації в цілому і підриває безпеку у Європі. Адже саме розпорошення Європи ідеологічно і політично є завданням номер один Путіна. Тому усвідомлення того, що тільки у консолідації зусиль України та ЄС можна дати гідну асиметричну відповідь Кремлю є важливим чинником для розвитку добросусідських відносин. Нині ж, як ми вже зазначали раніше, на східних кордонах ЄС формується пояс кондомінімуму з Угорщини, Польщі, до яких  у майбутньому може примкнути й Чехія, що дає Росії неабиякі шанси для геополітичного реваншу проти Заходу.

 

[9] https://www.eurointegration.com.ua/news/2018/02/13/7077478/

[10] http://www.polradio.pl/5/39/Artykul/348110

This entry was posted in Аналіз теми тижня. Bookmark the permalink.

Comments are closed.