INTERNATIONAL WEEKLY № 5 (01.03.2018 – 15.03.2018)

Україна як держава-аспірант в НАТО: «тиха» зовнішньополітична перемога

10 березня 2018 року Північноатлантичний альянс визнав прагнення України до набуття повноцінного членства в організації.  Україна була офіційно включена до переліку чотирьох країн, які заявили про свої наміри стати членами НАТО у майбутньому. Про це заявила віце-прем’єр-міністр України з питань європейської та євроатлантичної інтеграції України Іванна Климпуш-Цинцадзе за результатами переговорів із заступником Генерального секретаря НАТО Роуз Геттемюллер. Климпуш-Цинцадзе відзначила, що однією з тем розмови із заступницею Генсека НАТО пані Роуз Геттемюллер було чітке визнання Альянсом євроатлантичних прагнень України, які юридично  зафіксовані в нашому законодавстві.[1]

Проте,  представники Альянсу пояснили, що політика НАТО (щодо України) залишається незмінною. Відбулися зміни у політиці України, і вони були відображені на веб-сайті  Альянсу,[2] де чітко вказано: «Нині чотири країни-партнери задекларували своє прагнення до членства в НАТО: Боснія і Герцеговина, Грузія, колишня югославська республіка Македонія, а також Україна». Також зазначається, що країни, які задекларували інтерес у приєднанні до Альянсу, спершу отримують запрошення долучитися до Інтенсифікованого діалогу з НАТО щодо їх прагнення до членства та пов’язаних із цим реформи.[3] Таким чином Україна офіційно набула статусу «країни-аспіранта» (aspirant country), що означає визнання її  кандидатом на членство в НАТО.

Президент Петро Порошенко з цього приводу відзначив, що це є визнанням реального стану наших відносин з НАТО. Він додав, що саме про це йшлося під час його останньої зустрічі з Генсеком Альянсу у Мюнхені, а також нещодавньої телефонної бесіди з віце-президентом США.[4]

Посол України в НАТО Вадим Пристайко справедливо відзначив, що Україна вже зараз частково виконує умови членства в Північноатлантичному альянсі. «Немає чіткого набору формальних ознак, за якими країна стає членом Альянсу. Наприклад, зараз Альянс бореться за те, щоб кожна країна витрачала не менше 2% на свою армію, щоб Альянс був сильним з точки зору військової потужності. Україна вже зараз цей критерій повністю виконує, витрачаючи фактично 3% тільки на Збройні сили, майже 6% – на Збройні сили і безпековий сектор. Тобто цю частину ми вже виконуємо», – сказав він.[5]

Варто нагадати й те, що Україна вже торувала цей шлях раніше і вже навіть мала статус країни-кандидата та Інтенсифікований діалог в минулому. Проте після приходу до влади В.Януковича усі досягнення в цьому напрямі були зведені нанівець. З офіційних документів було виключено згадки про НАТО та задекларовано позаблоковий статус.  

Важливе значення надання Україні такого неформального статусу як «країна-аспірант» полягає в тому, що він дає старт для проходження усіх етапів набуття членства в НАТО: від Інтенсифікованого діалогу до отримання ПДЧ і фінальної частини – прийняття рішення про членство України в Альянсі. Такий неформальний крок Північноатлантичного альянсу можна розцінити як позитивний сигнал для України. До 10 грудня 2018 року,  незважаючи на значні зрушення в Україні, починаючи з 2014 року у напрямку до інтеграції з НАТО та реформування дотичних сфер, офіційний  веб-сайт Альянсу посилався на твердження В.Януковича, що Україна не прагне членства в НАТО. Разом з тим, керівництво НАТО ніяк не поспішало надавати цей статус офіційному Києву, незважаючи на те, що у 2017 році  на законодавчому рівні було визнано, що набуття членства в НАТО є стратегічною метою нашої держави. Більш за все це можна пояснити неодностайною думкою серед країн-членів НАТО щодо України.

Незважаючи на значну інтенсифікацію співробітництва з НАТО, Україну ще чекає непростий шлях до набуття членства в організації. Як зазначила  віце-прем’єр-міністр України з питань європейської та євроатлантичної інтеграції України Іванна Климпуш-Цинцадзе: «Від визнання амбіцій до членства – довгий шлях, який складається із, насамперед, внутрішньої роботи, але ми можемо його успішно пройти, якщо будемо цілеспрямовано змінювати країну у відповідності до демократичних, соціальних, економічних, політичних і, звичайно, військових принципів та підходів НАТО».[6] Отже, не декларативні, а реальні реформи в Україні є запорукою надання ПДЧ.

Окрім внутрішніх перепон є й зовнішні, зокрема маніпулювання Угорщини, яка блокує ініціативи зближення України та НАТО через український Закон «Про освіту». Проте, з огляду на політику Росії, необхідно усвідомити, що безпека в Європі є набагато важливіша ніж безпідставні закиди Міністра закордонних справ Угорщини Сіярто про начебто порушення прав угорців в Україні. Нагадаємо, законодавство України з питань політики щодо нацменшин є одним з найліберальніших в Європі. Проте, скоріше за все наявність політичної волі у провідних країнах НАТО щодо прийняття України до лав Альянсу дасть можливість напрацювати механізми впливу на Угорщину. Крім того постає питання конфлікту на території України, що  теж ускладнює набуття Україною членства в НАТО але не блокує його.

 Таким чином, Україна вже чимало зробила для зближення з НАТО і ще чимало потрібно буде зробити. Проте набуття членства в організації залежить від політичної волі як країн НАТО так і керівництва України. Наданню такого статусу Україні, очевидно «посприяла» і Росія, сама того не бажаючи. Можливо це сталося під впливом послання Путіна Федеральним Зборам де він розхвалював ядерну і військову могутність Росії, розповідав про новітню зброю тим самим залякуючи Захід.

Тим часом Україні не треба гаяти час, а показувати результат та вести переговори з Альянсом. Так 5-6 березня відбулося чергове засідання Міжпарламентської ради Україна-НАТО в Одесі. За результатами зустрічі була оприлюднена заява, у якій черговий раз було засуджено дії Росії в Україні. У заяві окремо наголошується на важливості успішного реформування національного сектору безпеки і оборони, в процесі якого ключову роль має відіграти Верховна Рада України. Річна ж національна програма співробітництва Україна-НАТО покликана стати провідним інструментом виконання завдань щодо досягнення Україною відповідності критеріям членства в Альянсі. Співголови Міжпарламентської ради закликали лідерів держав-членів НАТО, які мають зібратися на черговому саміті в Брюсселі у липні цього року, підтвердити євроатлантичні перспективи України та надати їй всебічну допомогу, необхідну для інституційного зближення з Організацією, а парламентаріїв цих країн – до посилення солідарності і підтримки України в їхніх національних парламентах. [7]

This entry was posted in Аналіз теми тижня. Bookmark the permalink.

Comments are closed.