INTERNATIONAL WEEKLY № 6 (15.03.2018 – 31.03.2018)

Вибори в Росії: чи зміниться стратегія Путіна щодо України?

18 березня 2018 року у Росії відбулися чергові вибори Путіна. Знаково, що 18 березня є й датою незаконної окупації Криму Росією. Результати народного волевиявлення в Росії ні для кого не були несподіваними. Згідно з підсумковими даними, чинний президент Росії Володимир Путін переобраний на новий 6-річний термін, набравши 76,7 відсотків голосів виборців. За даними ЦВК Росії, за Путіна проголосували понад половина тих, хто брав участь у виборах – понад 56 мільйонів осіб. 65-річний Володимир Путін фактично керує Росією з 31 грудня 1999-го, коли подав у відставку попередній президент Борис Єльцин.[1]

З цього приводу Американське видання Time присвятило обкладинку журналу Путіну із красномовним заголовком «сходження царя». І справді, зважаючи на імперську політику РФ за увесь час президенства Путіна можна зробити прогноз, що у подальші 6 років його амбіції не зміняться, більше того вони можуть зростати, якщо не наштовхнуться на консолідовану й адекватну відповідь Заходу. Хорошою новиною є те, що зараз як ЄС так і США своїми діями показують, що сприймають Путіна як загрозу.

Україна не дозволила голосувати громадянам РФ у Генконсульствах на своїй території з огляду на безпеку. До дипустанов РФ для голосування допускалися виключно особи з дипломатичним статусом.

Проте цікавим залишається питання, як зміниться зовнішня політика Росії  щодо України після президентських виборів Путіна? Політичні експерти вважають що сценарії можуть бути різними: від «Путіна миротворця» до ескалації конфлікту на Донбасі. Політолог Володимир Цибулько вважає, що на Донбасі сценарій Росії не зміниться. За його словами буде «підморожування», створення зони конфліктності і спроба втиснути на своїх умовах цю хвору територію в тіло України.  «По суті, вся подальша логіка російської влади буде полягати, з одного боку, у формуванні психозу серед свого населення. А на зовнішній ринок буде демонструватися велика образа за нерозуміння і несприйняття російської правлячої еліти як собі рівних і спроба виторговувати для себе якийсь режим економічної співпраці» – додав експерт.[2]

Володимир Огризко, екс-міністр закордонних справ України справедливо відзначив: «ми, власне повинні зрозуміти одне: якщо зможемо бути в коаліції з цивілізованим світом і разом тиснути на Росію, у нас є шанс втриматися. Якщо цієї коаліції ми не створимо і будемо намагатися йти якимось кружним шляхом – трохи реформ, трохи не-реформ, трохи корупції, то тоді Путін цим, безумовно, скористається. Тим більше, маючи таку потужну п’яту колону на всіх рівнях в Україні».[3]

Зважаючи на дипломатичний демарш проти Путіна, більш за все він не піде на ескалацію конфлікту на Донбасі. Можливий варіант, що у сучасних умовах під тиском Заходу, Путін буде грати роль  миротворця. Це йому дасть можливість зберегти авторитет у російському суспільстві і показати міжнародній спільноті який він «шляхетний» і прагне миру в Україні. Очевидно, що Путін виступає у ролі «ляльковода» на Донбасі, тому буде маніпулювати своїми маріонетками у залежності від геополітичної ситуації та його відносин з глобальними гравцями. Від так, ескалація ситуації на Сході України може бути цілком передбачуваною.

Україні ж необхідно бути готовою до усіх варіантів розвитку подій. У конфлікті на  Донбасі в глобальному розрізі, Україна проглядається більше обєктом аніж субєктом. Спочатку усі говорили про кризу на Донбасі, українську кризу, нині ж ми спостерігаємо  міжнародну кризу між Росією і Заходом. Тому, для України необхідно зміцнити власну зовнішньополітичну вагу та відновити довіру у ЄС та США. Необхідно впроваджувати курс реформ, який розпочався, але гальмується зусиллями влади. Прикрою причиною цьому є її наміри зберегти корупцію.

Зовнішня політика України по відношенню до Росії за усі 4 роки війни не вирізнялася логічністю та послідовністю. Керівництво країни тільки тепер, за 4 роки війни, на хвилі антикремлівського демаршу висилає 13 дипломатів. Кабінет міністрів України тільки тепер вирішив розірвати Програму економічного співробітництва з Росією,  розраховану на 2011-2020 роки.  Йдуть заяви про розірвання Великого договору з Росією 2007 року.  Багато українських посадовців начолі з президентом Петром Порошенком вели і продовжують вести бізнес з Росією. Саме тому завжди знаходились  «аргументи», що не можна припиняти будь-яких відносин з Росією. Нині ж необхідна тверда політична воля керівництва країни якомога більше дистанціюватися від Кремлівського впливу на подальший розвиток України.

 



[2]https://zik.ua/news/2018/03/19/problema_ne_lyshe_v_putini_pershi_vysnovky_dlya_ukrainy_z_vyboriv_u_rf_1287933

[3]https://zik.ua/news/2018/03/19/problema_ne_lyshe_v_putini_pershi_vysnovky_dlya_ukrainy_z_vyboriv_u_rf_1287933

This entry was posted in Аналіз теми тижня. Bookmark the permalink.

Comments are closed.