INTERNATIONAL WEEKLY № 8 (15.04.2018 – 30.04.2018)

Засідання ПАРЄ: Європа за Україну

24 квітня 2018 року відбулася чергова сесія Парламентської асамблеї Ради Європи, яка принесла Україні, дипломатичну перемогу над проросійським політичним маргінесом у Європі і показала політичну підтримку демократичних сил. ПАРЄ вкотре засудила російську агресію проти України, яка порушує принципи мiжнародного гуманітарного права та Ради Європи і ухвалила резолюцію «Про надзвичайний стан і відступ від конвенції про права людини»[1]. Цей документ фактично визнав за Росією контроль частини суверенної території України.

Під час розгляду українського блоку документу Асамблея майже одноголосно підтримала дві поправки у формулюваннях, які підтверджують, що неконтрольовані урядом території Донецької та Луганської областей є територіями, які перебувають під фактичним управлінням Російської Федерації.

За дві відповідні поправки проголосували 98-100 депутатів, проти – 3-4 депутати. Не дивно, що проти підтвердження такого визнання голосували парламентарі, які належать до проросійських сил – німецьких «Лівих» та «Альтернативи для Німеччини», а також нідерландської Соцпартії.[2] Генеральний секретар Ради Європи Турбйорн Ягланд, який теж займає проросійську позицію заявив, що Росія повинна залишатися в Раді Європи, незважаючи на порушення зобов'язань перед РЄ.

За  словами Володимира Ар'єва,  голови української делегації в ПАРЄ – «це рішення має чотири головні значення:

1.       З України знімається відповідальність за всі злочини, які здійснені на непідконтрольних територіях. Натомість, відповідальною стає Росія.

2.      Ніхто не зможе дорікнути Україні за будь-яку подію чи управлінську дію на непідконтрольній території, але Росії – ще й як.

3.      Неналежне гуманітарне чи соціальне забезпечення на непідконтрольній території, чим часто дорікали Україні деякі західні політики чи навіть лідери, стає проблемою Росії. Коротше кажучи, речі не просто названі своїми іменами, а і з призначенням прямо відповідального за все що коїться в ОРДЛО. І відповідального звати Російська Федерація. Звідси ще один висновок для Заходу, головний:

4.      Ніякої громадянської війни в Україні немає. Є окупація. Розмови закінчено – факт зафіксований в документі».[3]

Також Володимир Ар'єв подав заявку на проведення дебатів у ПАРЄ з питання невизнання російських виборів в анексованому Криму, проте у цьому  йому було відмовлено.

Також резолюція містить формулювання про те, що Україна повідомила Генерального секретаря 9 червня 2015 року, що «надзвичайний стан, що  загрожує життю нації склався через: «агресію Російської Федерації проти України разом з військовими злочинами та злочинами проти людяності, що здійснюються як регулярними Збройними силами Російської Федерації, так і незаконними збройними групами, які керуються, контролюються та фінансуються Російською Федерацією».[4]

Проте, тут потрібно зауважити, що резолюції ПАРЄ мають рекомендаційний характер і не обов’язкові до виконання. Разом з тим, це своєрідний тест на солідарність. Прийняття поправок України майже одноголосно свідчить про те, що Європа таки визнає, що російські війська незаконно присутні на території України. У резолюції ПАРЄ формулювання звучить як «території, які тимчасово перебувають під ефективним контролем російської влади / territories temporarily under the effective control of the Russian authorities;».

Таким чином, хоча рішення ПАРЄ не є джерелом міжнародного права,  визнаючи контроль Росії над частиною Донбасу на такому міжнародному майданчику, Європа поступово наближається до такого визнання і в юридичному вимірі. Після подій у Великобританії європейська риторика щодо Кремля різко загострилася, і відповідно, це виливається у практичний вимір, про що зокрема свідчить прийняття поправок України до резолюції ПАРЄ. Раніше ми чули різні заяви і заклики про послаблення санкцій щодо Росії, нині ж спостерігаємо заклики до їх посилення. Звісно, «друзі Путіна» у європейських лавах активно лобіюють припинення всякого покарання Кремля, однак вони все більше ігноруються у європейських структурах, адже загроза з боку  Росії все більше усвідомлюється Заходом.

Нагадаємо, твердження про окупацію частини української території Росією міститься в Законі України «Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України над тимчасово окупованими територіями в Донецькій та Луганській областях».[5] Відтак, відповідно до IV Гаазької конвенції про закони і звичаї війни на суходолі та додатка до неї: Положення про закони і звичаї війни на суходолі від 18 жовтня 1907 року, IV Женевської конвенції про захист цивільного населення під час війни від 12 серпня 1949 року та Додаткового протоколу до Женевських конвенцій від 12 серпня 1949 року, що стосується захисту жертв міжнародних збройних конфліктів (Протокол І), від 8 червня 1977 року Росія зобов’язана забезпечити захист прав цивільного населення та створити необхідні умови для його життєдіяльності. Проте шкода, що ПАРЕ не визнало, відповідно до згаданого Закону України, ці території «окупованими» Росією, незважаючи на внесену українською делегацією пропозицію. Натомість вона обмежилось, а обмежилось формулюванням «території, які тимчасово перебувають під ефективним контролем російської влади», що не дає можливості повною мірою спиратися на вище згадані міжнародно-правові документи.

 

 

 


[1] http://assembly.coe.int/nw/xml/XRef/Xref-DocDetails-EN.asp?FileID=24680&lang=EN

[2] https://www.pravda.com.ua/news/2018/04/24/7178586/

[3] https://24tv.ua/ukrayina_tag1119

[4] http://assembly.coe.int/nw/xml/XRef/Xref-XML2HTML-en.asp?fileid=24680&lang=en

[5] http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/2268-19/page

This entry was posted in Аналіз теми тижня. Bookmark the permalink.

Comments are closed.