INTERNATIONAL WEEKLY № 9 (01.05.2018 – 15.05.2018)

Чи очікуються зміни у політиці «царя»?

7 травня відбулася вже четверта інавгурація Президента Росії Володимира Путіна. Багато політичних експертів прирівняли цю інавгурацію зі сходженням нового царя. Зокрема експерти у Німеччині вважають, що за 18 років правління Путіна виробився своєрідний ритуал, головна мета якого – демонстрація спадкоємності влади [1].  Штефан Майстер, провідний експерт з Росії в Німецькому товаристві зовнішньої політики (DGAP) з цього приводу відзначив: «У нас працює парламентська демократія. Ані короля, ані імператора немає. Тож таке шоу, повне символізму, суперечило б традиціям і політичній культурі нашої країни – та й демократичній системі загалом» [2] . Нагадаємо і той факт, що церемонія вже вчетверте відбувається саме 7 травня, напередодні Дня перемоги, яку в Росії звикли святкувати помпезно, і зазвичай у супроводі ідеологічної інформаційної кампанії. 

Тож чи зміниться курс Кремля з початком четвертого періоду президентства Путіна? У своїй внутрішній політиці Москва, як і раніше, відвертатиме увагу суспільства від економічних проблем, від проблем з порушення прав людини та інших, які більш за все у найближчі роки будуть загострюватися. Кремль продовжить малювати образ зовнішнього ворога у вигляді євроатлантичної спільноти. Це, зокрема, підтверджується тим, що Путін зберігає ту ж вертикаль влади, з приближених осіб, яким він найбільше довіряє. Нинішня модель управління Путіна нагадує модель радянського авторитарного політичного режиму, коли усі рішення приймає одна особа. Російський політик в еміграції Ольга Курносова зазначила «Сьогоднішня Росія набагато більше схожа на Радянський Союз, ніж будь-коли. Власне, якщо говорити про тих людей, які могли б цю систему зрушити, то це мають бути дуже потужні не просто політики, але й люди з дуже серйозним моральним та інтелектуальним досвідом. В Радянському союзі таким був Андрій Дмитрович Сахаров, у Чехословаччині – Вацлав Гавел. Сьогоднішній Росії дуже потрібна людина такого масштабу» [3].  Однак нині,  присутність людей такого масштабу як у політикумі так і в громадянському суспільстві Росії не спостерігається. Адже у російському суспільстві сьогодні існує потужний запит на царя, а не на Сахарова чи Гавела. 

Зважаючи на реальні політичні наслідки дій Путіна, не варто сподіватися, що Кремль змінить свій зовнішньополітичний курс, який був закладений раніше. У регіональному вимірі, Путін не відмовиться від загарбницької політики по відношенню до України. Образ Путіна «миротворця» для електорату та Заходу закінчився після виборів. Можна констатувати, що Схід України буде і надалі знаходиться у стані затяжної кризи, що, власне, є на догоду Путіну. Потрібно розуміти, що у нинішнього президента РФ є усі інструменти для того, щоб керувати ситуацією на Донбасі. Він буде вдаватися до ескалації чи деескалації відповідно до конкретної ситуації, та відносин із Заходом. Відтак, зважаючи на російську агресію, Україні необхідна окрема стратегія у відносинах з Москвою, яка має базуватися на кількох варіантах розвитку подій: у випадку повномасштабного наступу Росії, та у випадку продовження війни на виснаження. 

Кремль також розглядає Туреччину у якості регіонального союзника, і Україні потрібно враховувати цей факт при формуванні стратегії і тактики двосторонніх відносин з Туреччиною. Принаймні Президент Ердоган може мати вплив на Кремль щодо кримських татар. Окрім того, Росія намагатиметься зберегти вплив у Кавказькому регіоні. Незважаючи на революцію у Вірменії та відставку прем’єра Саргсяна, там зберігаються проросійські настрої. Росія і надалі живитиме цю країну ідеями «Русского мира», та намагатиметься утримувати зовнішню політику Вірменії в руслі своїх власних інтересів. Разом з тим, революція у цій країні свідчить про те, що все ж Єреван шукає альтернативні шляхи розвитку і Україні варто звернути на це увагу та активізувати двосторонні зовнішньополітичні контакти. 

У глобальному вимірі політика Путіна, скоріше за все, теж не зазнає особливих змін. Імперський принцип зовнішньої політики Кремля відчуватиме увесь Світ. Це і Близький Схід, і Євразія, і, виходячи з попередніх прецедентів, країни Заходу. Адже Кремль, намагається закріпитись у якості глобального гравця. Інструменти і засоби, які для цього використовуються, це вже інше питання.  Разом з тим, Росія продовжуватиме нагнітати ситуацію у Європі та нівелювати європейські цінності. З огляду на те, що світова спільнота вже збагнула усю силу деструкції, якою володіє Путін, Україні слід не втратити шанс і налагодити більш тісний, секторальний діалог з Заходом щодо протидії таким деструкціям. Разом з тим необхідно зберегти солідарність ЄС у послідовній підтримці України. 

 
This entry was posted in Аналіз теми тижня. Bookmark the permalink.

Comments are closed.