INTERNATIONAL WEEKLY № 10 (15.05.2018 – 31.05.2018)

Ідеологічні міфи навколо керченського моста

15 травня 2018 року був офіційно відкритий Керченський міст, який з’єднав окупований Крим і російський Краснодарський край. У прокуратурі АР Крим заявили, що будівництво Керченського мосту принесе не менше 10 млрд грн збитків екосистемі Чорного і Азовського морів. Більше того, спорудження мосту Росією порушує усі можливі норми міжнародного морського права. Однак, такі факти мало хвилюють російську владу, адже головне показати силу і велич. Окупаційний режим заявив що цей міст «стане найпротяжнішим в Росії». [1]

Міст через Керченську протоку був побудований після вигнання нацистських окупантів з Криму восени 1944 року. Залізницею по цьому мосту їздила делегація на чолі зі Сталіним на Ялтинську конференцію. Згодом міст був пошкоджений і споруда розвалилася.[2]

Україна теж мала план спорудження Керченського мосту, проте проект був надто дорогий і постійно відкладався. У 2010 році було досягнуто домовленості України та Росії про будівництво Керченського мосту. 29 січня 2014 року Уряд Азарова затвердив Угоду між Кабінетом міністрів України та урядом Російської Федерації про спільні дії з організації будівництва транспортного переходу через Керченську протоку. Кожна країна самотужки повинна була звести свою ділянку. Українці задумували будівництво у північній частині Керченської протоки, оскільки що південніше – то гірші умови.[3] Після російської окупації Україна вийшла з договору про будівництво моста.

Під час розробок проектів мосту Україною зазначалося, що висота судноплавної арки повинна складати щонайменше 50 метрів від середнього багаторічного рівня моря. Проте Росія в головній судноплавній частині Керченського каналу звела усього лиш 35-метрову арку. Через це Україна несе економічні втрати, адже океанські судна не можуть пройти через такі арки. А це у свою чергу поставить хрест на прибутковості морських портів в Маріуполі і Бердянську. Тільки до Маріуполя не можуть пройти 144 судна, з якими раніше працював порт. У Центрі з вивчення армії, конверсії та роззброєння заявили, що споруда окупантів призведе до 25-30% втрат українських портів.[4]

Після окупації Криму Путін доручив у якнайкоротші терміни звести міст в односторонньому порядку. Так, автор двох українських проектів керченського мосту Георгій Росновський переконаний, що з усіх можливих варіантів транспортного переходу через протоку росіяни обрали найбільш невідповідний – він є найдорожчим та найскладнішим з усіх, які коли-небудь пропонували.[5]

За підрахунками експертів цей міст є катастрофічно не вигідним. Однак, представник Президента України в Автономній Республіці Крим Борис Бабін вважає, що для окупантів Керченський міст важливий як об’єкт, який дозволить забезпечити військове угрупування в Криму через сушу. «Реальна мета будівництва цього мосту зрозуміла: це об’єкт для забезпечення військового угруповання в Криму всім необхідним не через море», – наголосив він. Окрім того, за словами представника українського президента, відкриття автомобільного руху по Керченському мосту майже не збільшило наплив туристів на півострів. Також, він підкреслив, що правильною назвою споруди має бути саме «Керченський міст», адже «Кримський міст» – це «російська пропагандистська назва».[6]

Міністерство інфраструктури відстежує компанії, залучені до будівництва моста, що з'єднує окупований Крим з територією Російської Федерації. Солідарні з Україною країни Заходу. Оскільки вони не визнають російську юрисдикцію в Криму, то всі компанії, що брали участь у будівництві мосту, були внесені в міжнародні санкційні списки. Влада окремих країн Європи попередила місцевий бізнес про відповідальність за участь у російському будівництві. Разом з тим до будівництва мосту причетні і українські компанії.

Переселений з Криму економічний експерт Юрій Смілянський вважає, що Україні слід було максимально ускладнити будівництво Керченського мосту, зробивши цей дорогий проект ще більш затратним. «Ми мали б бути ініціаторами санкцій, які Захід вводив проти РФ, та шукати у Росії все нові «болючі» точки.  Мовляв, якщо влада заявляє про неготовність держави до повернення Криму військовим шляхом, то можна було б діяти у дипломатичній площині. Зокрема, подавати позови та вести економічну війну, елементом якої є санкції. Тож він підкреслив: Україна повинна бути ініціатором введення таких санкцій. Однак, для цього слід не приєднуватись до таких дій Заходу, а йти попереду, демонструючи усі «больові точки».[7]

Так, у поспіху будівництва Керченського мосту є свої причини воєнного, політичного та економічного характеру. Свого роду це ще один інструмент тиску на Київ з огляду на обмеження судноплавства  та експортних можливостей України. У той же час – це елемент гібридної війни Росії проти України. Контроль Росією Керч-Єнікальського каналу дає можливість блокувати українські порти. Разом з тим, для усіх прибічників «Русского мира» Кремль подає запуск Керченського моста як останню ланку «возз’єднання» Росії та Криму. Проте ніхто не говорить, яка сума з державного бюджету була потрачена на цей проект.

 

 

This entry was posted in Опір російській гібридній війні, Опір російській гібридній війні. Bookmark the permalink.

Comments are closed.