INTERNATIONAL WEEKLY № 11 (01.06.2018 – 15.06.2018)

Солідарність ЄС є запорукою миру в Європі

Останнім часом ми спостерігаємо як різні політичні погляди в ЄС привносять невизначеність у єдину лінію політики, що стає викликом солідарності у самій організації. Лунало багато заяв від європейських політиків щодо України та Росії, і часом їх погляди відрізняються полярністю.

Нещодавно Президент Єврокомісії Жан-Клод Юнкер у Брюсселі закликав поновити зв’язки з Росією та покінчити з «цькуванням». Юнкер вірить, що потрібно поновити зв’язки з Росією з огляду на її розмір і значення. «Я не дуже задоволений станом наших відносин. Ми ніколи не приймемо того, що Росія зробила з Кримом чи східною Україною. Але ми маємо пам’ятати, що територія ЄС значно менша за територію РФ» – заявив  Юнкер.

Разом з тим він додав: «Нам потрібно  повернутися до, я б не сказав нормальних відносин з Росією, але є так багато областей, де ми можемо краще співпрацювати у дослідженнях, інноваціях та ін. Ми не забуваємо про наші розбіжності і відмінності. Але з оцим цькуванням Росії треба покінчити».[1] Пізніше, 8 червня на прес-конференції з нагоди саміту G7 у Канаді, пан Юнкер відзначив: «Що стосується Росії, потрібно нагадати ряд принципів. Росія, згідно з нашим аналізом і переконанням, порушила міжнародне право, анексувавши Крим і те, що вона зробила в східній Україні. Такий принцип. Але, крім цього, явно є хороші причини відновити відносини з інших питань, крім тих двох, що я щойно назвав. Потрібно, щоб ми вели розмову, що ми і робимо, і не тільки з учорашнього дня», – сказав голова Європейської комісії.[2]

Схожі заяви про ліквідацію санкцій з Росії  звучать і від деяких  політиків Німеччини, Італії, Франції, Нідерландів та інших країн. Про зміщення акцентів у відносинах з Путіном свідчать і візити Меркель та Макрона до РФ. Проте, не варто забувати досвід історії. Європа вже раз виховала диктатора, який розв’язав криваву війну у світі. Цілковита безкарність Путіна веде до нарощування його апетитів, а з огляду на його ідеологічні та стратегічні мотиви, це не лише проблема України, це є прямою загрозою європейським демократичним цінностям та принципам, що в результаті може привести до розпаду ЄС. 

Напад на Грузію, анексія Криму, ведення війни на Сході України, збиття малайзійського «Боїнгу» рейсу MH17, інформаційно-гібридна війна проти Західної цивілізації, нехтування нормами міжнародного права, події у Солсбері, участь у Сирійській кризі на боці Асада, втручання у вибори інших країн, відкрита брехня російських ЗМІ – це не увесь список агресивних дій Кремля на міжнародній арені. Якщо Європа і надалі буде говорити з Кремлем на рівні після таких дій, це означає крах стабільності і миру на континенті. Поновити зв’язки з державю агресором – це означає визнати і схвалити такі злочинні діяння, які вже забрали життя більш ніж 10 тис. осіб та принесли хаос у ментальне та фізичне середовище націй. Якщо якась держава дозволяє собі брутальне  нехтування  кордонів інших держав, і не отримує за це не більше ніж вербального засудження та  санкцій, які певні політичні сили хочуть відмінити, це ще більше розпалює агресивні апетити.

Такими заявами Європа наражається на велику небезпеку, яку ще не може повною мірою осягнути. Українці вже мають досвід гіпертрофованої дипломатичності до Москви, наслідком якої є російська воєнна агресія, анексія частини української суверенної території та понівечення десятків тисяч людських життів. І не буде великим дивом, коли Росія захоче анексувати території європейський країн, які колись були у складі СРСР, адже не дарма Путін вважає розпад СРСР найбільшою геополітичною  катастрофою. Таким чином, від консолідованої позиції ЄС щодо Росії сьогодні, залежить безпекове майбутнє усього континенту завтра.




 

 
 

[1] https://www.theguardian.com/world/2018/may/31/russia-bashing-must-stop-says-jean-claude-juncker

This entry was posted in Аналіз теми тижня. Bookmark the permalink.

Comments are closed.