INTERNATIONAL WEEKLY № 11 (01.06.2018 – 15.06.2018)

Лід скрес: Захід відступає, а Путін бере на себе роль будівничого нового багатополярного світового порядку

8-9 червня 2018 року відбулася чергова зустріч «Великої сімки» у Шарлевуа, Канада. У спільному комюніке саміту G 7 мовиться, що країни, у разі потреби можуть ввести додаткові обмежувальні заходи, щоб «збільшити ціну, яку платить Росія за свої дії» в Україні. «Ми знову заявляємо про засудження незаконної анексії Криму та підтверджуємо нашу безперервну підтримку суверенітету, незалежності та територіальної цілісності України у межах її міжнародно визнаних кордонів…  Ми зберігаємо нашу готовність допомогти Україні в реалізації її амбіційної і необхідної програми реформ», – йдеться у документі.[1]

Незважаючи на позитивні для України твердження у документі, все ж таки варто відзначити про втрату єдиної позиції світових лідерів стосовно  Росії, та конфлікту інтересів між ЄС та США. Це у свою чергу цілком вигідно Кремлю. У пресі зустріч G 7 назвали найбільш суперечливою за всю історію цього клубу, адже вона продемонструвала розлом у відносинах між США та рештою.

Напередодні, незважаючи на значне напруження у відносинах та запровадження санкційного режиму щодо Росії, Трамп закликав повернути РФ до «Великої сімки». Американський президент наголосив, що повернення Росії стало би «активом» для всіх країн і «так було би краще для всіх». «Ми шукаємо миру для світу…», – сказав Трамп.[2] Цю ідею підтримав і Прем’єр Італії, проте пізніше залишився солідарним з позицією решти країн G 7. Лідери «Великої сімки» – різко засудили такі випади.

Показовою стала заява глави МЗС РФ Сергія Лаврова, що Росія ніколи не просила повернути її в G8 і вважає «двадцятку» найперспективнішим форматом на майбутнє. Кульмінацією політичних дебатів у рамках G7 стало непідписання Сполученими Штатами Америки спільного комюніке. Причиною того стало те, що Трюдо на прес-конференції назвав мита, які США ввели на ввезення алюмінію і сталі, «каральними» і неприйнятними наголосивши, що Трампа чекає жорстка відповідь на його «нечесні» дії.

Тим часом, поки продовжуються баталії да західному дипломатичному фронті, Путін взяв участь у саміті ШОС, де впевнено підкреслив, що вважає країни ШОС набагато перспективнішими і цікавішими в економічному плані, ніж країни «сімки». Також російський глава підкреслив, що зараз не можна не помітити внутрішні проблеми в «Великій сімці». Разом з тим він додав,  що Росія не виходила з G8 і чекає лідерів «великої сімки» в Москві.[3]

Така поведінка Президента РФ, його останні заяви ЗМІ чітко показують – центр сили змістився у бік РФ, а Путін став новим будівничим, що вибудовує новий світовий порядок, який судячи з заяв російського лідера, буде відбуватися на основі ШОС. Він не збирається підлаштовуватися під чиїсь формати. У нього на меті формування власного порядку денного, і схоже що країни Заходу, в силу своєї політики умиротворення агресора, визнають зверхність Путіна. Про це, зокрема, свідчать візити Меркель, Макрона, Абе до Росії та візит Путіна до Австрії; заклики зняти санкції з Росії у Європі; згода Німеччини і Швеції на будівництво «Північного потоку – 2» тощо.

Так, Кремль демонструє перевагу над Заходом, а останній готовий йти на поступки, і не буде несподіванкою, коли європейці пристануть на план Штайнмаєра, що поставить жирну крапку у питанні Криму (про це зокрема свідчать результати переговорів «Нормандського формату»). Росія позиціонує себе як наддержава, яка впливає на світові процеси, і це зокрема підтверджують слова Трампа щодо повернення РФ до G7: «У нас є світ, яким треба керувати». І схоже, що цей світ буде поділений на сфери впливу між Росією та США на зустрічі лідерів цих країн у Відні. РФ буде визнана глобальним гравцем з домінуючою роллю в Європі.  Президент Росії заявив на прес-конференції саміту ШОС, що його зустріч з Президентом США потрібна і важлива.[4] Нині ж перед Україною постає питання:  чи не стане вона  розмінною монетою у досягненні компромісів між світовими центрами сили, як свого часу стала Чехословаччина у 1938 році?

На фоні усіх цих подій, 11 червня була проведена зустріч у «Нормандському форматі» на рівні Міністрів закордонних справ. Очевидно ця зустріч передує зустрічі на рівні глав держав. Власне, які результати цей формат може принести, якщо Росія не зацікавлена у вирішенні ситуації на Донбасі. Лавров знову висунув проект резолюції Радбезу ООН про нібито миротворчу місію, що лише супроводжує представників СММ ОБСЄ та більше нічого не робить.[5] Разом з тим голова МЗС Франції Дріан заявив, що контингент може з'явитися тільки після прогресу в Мінських домовленостях. Його логіка розвитку подій збігається з російською. Адже на перемовинах Волкер-Сурков мова йшла про введення миротворців, а потім виконання Мінську.

Сторони домовилися проводити консультації експертів щодо так званої «формули Штайнмаєра», автором якої є теперішній президентом Німеччини. Ця формула передбачає, що Закон про особливий статус Донбасу вступить у силу після проведення там виборів, які повинні бути визнані ОБСЄ чесними.[6]

Таким чином, спостерігається послаблення позицій України на міжнародній арені. Характер присутності України є більш об’єктний аніж суб’єктний. Ще одним інформаційним приводом до занепокоєння України є те, що англомовна редакція агентства Deutsche Welle опублікувала статтю, присвячену зустрічі глав МЗС країн нормандської четвірки у Берліні. І у тексті статті агресія РФ проти України була названа «громадянською війною». Напередодні Британська газета The Times опублікувала мапу України без Криму. Усе це вимагає продуманої стратегії дій від українського керівництва, адже ситуація на міжнародній арені набирає все більш загрозливого характеру.

 

This entry was posted in Аналіз теми тижня. Bookmark the permalink.

Comments are closed.