INTERNATIONAL WEEKLY № 12 (15.06.2018 – 30.06.2018)

Загравання з агресором як легітимізація злочинних дій

14 червня 2018 року відбулося відкриття чемпіонату світу з футболу у Росії. Не дивлячись на заяви світових лідерів про бойкотування ЧС-2018 все ж таки Росії (чи її нафтодоларам) вдалося в черговий раз обійти усіх.

Прес-секретар президента Росії Дмітрій Пєсков назвав 17 країн, глави яких відвідають церемонію відкриття Чемпіонату світу з футболу 14 червня на стадіоні «Лужники» в Москві. На відкриття чемпіонату приїхали лідери Азербайджану, Вірменії, Білорусі, Болівії, Казахстану, Киргизії, Лівану, Молдови, Панами, Парагваю, Руанди, Саудівської Аравії, Таджикистану та Узбекистану. Крім того, у списку Пєскова присутні дві держави, які не визнані більшістю країн світу – Абхазія і Південна Осетія.[1] Проте, деякі європейські лідери, зокрема Меркель та Макрон,  теж не виключили поїздки на ЧС-2018.

Українські та закордонні діячі культури охрестили цей чемпіонат як «футбол на крові» і закликали світ до його бойкоту. Проте, як бачимо, результатів з цього мало. Ряд європейських країн попередили своїх громадян, які збираються на футбол до РФ про можливі провокації. Держдеп США теж закликав переглятути поїздки до Росії  своїх громадян через тероризм та переслідування.[2] Чиновник контррозвідки США радить американцям, котрі збираються в Росію на чемпіонат світу з футболу, не брати електронні пристрої, тому що вони можуть бути зламані злочинцями або російським урядом.[3]

Дуже прикро визнавати, що таке грандіозне футбольне свято ФІФА проводить у країні – агресорі, яка нехтує усіма демократичними цінностями. На фоні того, що Росія веде війну проти України, незаконно утримує українських політичних в’язнів, її звинувачено у збитті авіарейсу МН17, отруєнні Скрипалів, втручанні у внутрішні справи інших країн,  доведено Всесвітнім антидопінговим агентством, що російські спортсмени вживали заборонені речовини, сам факт проведення ЧС з футболу в РФ є ганебним. Ганебним є й те, що незважаючи на всі ці мерзотні злочини світова спільнота дозволяє цьому відбуватися.  Усі ці події стають новою нормою у сприйнятті Росії як рівної серед найсильніших.  Проведення ЧС-2018 у Росії легітимізує режим Путіна, його політику вцілому і щодо України в тому числі. Знову згадаймо повчальну історію 1936 року, коли до Гітлера на Олімпіаду приїхали  європейці і чим усе закінчилося. Теж саме плазування європейських лідерів ми спостерігаємо і зараз.

Така млява реакція Заходу завдячує і пропагандистській політиці Кремля та його ЗМІ. Про російську пропаганду, зокрема йшлося на  «Стратком конференції», яка нещодавно  відбулася в Ризі. Це щорічна дводенна зустріч фахівців з питань комунікації з держав-членів НАТО та партнерів. Проте зі слів журналістів, про пропаганда Росії не була топовою темою цьогорічної зустрічі.

Було кілька панелей, присвячених цьому явищу, але воно вже не домінує. За останні роки було сказано дуже багато, і усі розмови неминуче приводять європейців до питання: регулювати російську пропаганду законодавчо чи не регулювати? І відповіді у них, на жаль, досі немає. Керівник страткому НАТО Марк Лейті влучно відзначив: «…їх елементарно більше, і вони швидші, оскільки ніяк не прив'язані до журналістських стандартів. Крім того, російські медіа вже давно працюють у парадигмі війни, це їхня відправна точка. Натомість Захід треба розкачувати і роками переконувати, що війна вже триває». Логіка представника Нідерландів по відношенню до дій Росії дещо інша: «Це або війна, або мир. Ми не маємо чітких інструкцій, що це війна. Відтак це мир. А якщо це мир, тоді не дивно, що багато хто не бачить нічого поганого в тому, аби вести з росіянами справи, наприклад, бізнес».[4] І у такій позиції нідерландців винна і сама Україна, адже до цього часу на внутрідержавному рівні не визнано війну війною.

Проте, на противагу засиллю Росії, законодавство України, хоч і поволі і часто манівцями, але рухається до стандартів євроатлантичної спільноти. Так, 21 червня Верховна Рада прийняла «Закон про національну безпеку», який ставить за мету набуття членства в НАТО. Таким чином як перед Україною так і перед Заходом стоять дуже важливі завдання опору російській інформаційній війні на міжнародній арені від успішності якого реально залежить територіальна цілісність не тільки України а й безпка Європи.  


 

[2] ttps://www.state.gov/r/pa/prs/ps/2018/06/283268.htm

[4] https://www.eurointegration.com.ua/experts/2018/06/18/7083243/

 

This entry was posted in Опір російській гібридній війні, Опір російській гібридній війні. Bookmark the permalink.

Comments are closed.