INTERNATIONAL WEEKLY № 13 (01.07.2018 – 31.07.2018)

Україна на Брюссельському саміті НАТО: без особливих результатів, але з надією на перспективу

11-12 липня 2018 року відбувся черговий саміт НАТО, у якому взяла участь і делегація України на чолі з Президентом. Відзначимо, атмосфера, яка склалася напередодні між союзниками була досить напруженою. Основними причинами цього стали: заплутана позиція Президента США, який досі не може визначитися хто є ворог а хто союзник та брак солідарності самих країн НАТО, яка все більш посилюється і є наслідком російської гібридної війни проти Заходу. Ситуація ускладнювалася майбутньою зустріччю Трампа і Путіна, від якої можна було очікувати чого завгодно. Більше того, очільник Білого дому заявив, що дана зустріч з В.Путіном може виявитися «найпростішою» на тлі саміту НАТО.[1]

Для України така ситуація була досить несприятливою. Напередодні масла у вогонь підливала Угорщина, яка надіслала у Брюссель письмове попередження, мовляв, хоч і надала згоду на участь у засіданні комісії Грузія –Україна – НАТО під час саміту, але буде блокувати будь-яке рішення щодо офіційного Києва та намагалася не допустити президента Петра Порошенка на саміт.

Ще до початку зустрічі Альянсу, генсек Організації Північноатлантичного договору Єнс Столтенберг повідомив, що Україні не варто чекати на приєднання до Програми посилених можливостей НАТО. Однак водночас країна і надалі може розраховувати на підтримку Альянсу.[2]

Проте, зустріч лідерів НАТО, та участь у ній Президента України принесли певні результати. Засідання комісії Україна-НАТО, яке блокувала Угорщина відбулося у форматі Україна-Грузія-НАТО. Заключний документ після зустрічі був оприлюднений не у вигляді рішення Комісії Україна-НАТО, а як «заяву головуючого»[3], тобто Генсека. Альянс висловив готовність продовжувати надавати Києву підтримку в реформах, наголосивши на важливості практичного втілення реформ, в тому числі й в секторі безпеки.[4]

Не вплинули суперечки між політиками і на прийняття підсумкової декларації саміту, яка була підписана усіма членами НАТО, де підтверджено євроатлантичні прагнення України. Декларація підтвердила, що рішення Бухарестського саміту НАТО 2008 року, відповідно до яких Україна та Грузія «одного дня стануть членами Альянсу», є чинними. «Ми твердо переконані в тому, що Україна має право самостійно вирішувати власне майбутнє та зовнішньополітичний курс без втручання ззовні. Зважаючи на прагнення України до членства в НАТО, ми дотримуємося наших рішень на Бухарестському саміті та на наступних самітах»[5] – вказано у декларації.

Серед іншого, декларація містить жорсткі заяви щодо РФ. Зокрема, тут вказано:

-        дії Росії становлять виклик для Альянсу і підривають євроатлантичну безпеку та заснований на правилах міжнародний порядок;

-        РФ порушила Основоположний акт НАТО – Росія 1997 року, де серед іншого йдеться про нерозміщення на східних кордонах Альянсу додаткових військових баз;

-        рішуче засуджено незаконну анексію Криму, «яку ми (НАТО) не визнаємо. Необхідно припинити дискримінацію кримських татар та членів інших місцевих громад». [6]

-        НАТО закликає Росію припинити політичну, фінансову та військову підтримку бойовими тактичними групами та припинити військове вторгнення в Донецьку та Луганську області та вивести війська, обладнання та найманців з території України та ін.

Разом з тим, у декларації відзначено, що НАТО залишається відкритими для політичного діалогу та не прагне конфронтації і не загрожує Росії.[7] Така позиція НАТО є негативною для України. Адже так Альянс не хоче дратувати Росію та давати Києву обіцянки щодо членства, щоб зберегти вікно діалогу з Москвою. Проте така логіка НАТО ще більше загрожує безпеці регіону. РФ провокує і продовжуватиме провокувати НАТО на воєнну конфронтацію вимагаючи від нього все більших і більших геополітичних поступок поки той не погодиться на умови Росії в перегляді існуючої системи світового порядку. Такий «компроміс» остаточно дискредитує НАТО як безпекову і оборонну організацію. Тож Альянсу слід пам’ятати про міжнародні злочини Росії, (про які частково згадується в заключній декларації) і відповідно ставитися до неї та не проявляти жодних сентиментів у сторону Москви.  Нині ж спостерігаємо брак повного усвідомлення усіх гібридних загроз, які виходять з Росії.

Україні ж слід теж слід чітко проявляти політичну волю та практично доводити свою спроможність у забезпеченні регіональної безпеки. Так за оцінками фахівців внесок України в міжнародну безпеку (майже 6% ВВП на сектор безпеки і оборони) на сьогодні значно переважує те, що ми отримуємо від міжнародної спільноти у формі допомоги.[8]

Радник з питань національної безпеки США Джон Болтон  влучно відзначив, що «приєднання до НАТО України та Грузії дозволить знищити зону невизначеності між Альянсом та Росією, яку зараз використовує Путін. (Це можливо) навіть попри трагічну втрату Криму. Включивши їх до спільної системи стримування, яка довела ефективність (адже вона змогла переконати Росію не використовувати силу проти країн-членів НАТО), ми зможемо запобігти майбутнім спалахам агресивності Росії», – пояснював він.[9]

Президент РФ Володимир Путін цілком розуміє це. Так він нещодавно заявив, що «втягування» України і Грузії до НАТО це «пряма загроза Росії». «На подібні агресивні кроки, які є прямою загрозою Росії, будемо реагувати пропорційно», – заявив він на прес-конференції. Президент РФ також пригрозив, що «колегам, які грають на загострення, слід було б подумати про наслідки». [10] 

Таким чином, на саміті НАТО Україна отримала позитивні сигнали щодо подальшої співпраці з Альянсом, проте, істотного прориву у відносинах не відбулося.  Брюссельський саміт НАТО підтвердив політику відкритих дверей і рішення Бухарестського саміту Альянсу 2008 року; продемонстрував, що Угорщина не може блокувати євроатлантичну інтеграцію України; НАТО погодилося розглянути прохання України приєднатися до Ініціативи парнерства з взаємосумісності. Разом з тим, було виявлено ряд проблем у самому НАТО, які зводяться до чварів між союзниками, в основному між США та Європою. Питання полягає і в перспективі переформатування політичного ландшафту Європи і її кордонів, як це завжди буває при зміні системи міжнародних відносин. Проте, потреба в безпеці залишається. Альянс вартий того, щоб його зберігати. А Україні слід пам’ятати чітке формулювання Бухарестського саміту НАТО про те, що  вона  буде членом НАТО за двох умов: якщо сама того захоче і якщо вона буде відповідати критеріям. І ми повинні цих умов досягти.

 


[1] https://www.radiosvoboda.org/a/29359982.html

[3] https://www.nato.int/cps/uk/natohq/official_texts_156623.htm

[4] https://www.radiosvoboda.org/a/29359982.html

[5] https://www.nato.int/cps/en/natohq/official_texts_156624.htm?selectedLocale=en

[6] https://www.nato.int/cps/en/natohq/official_texts_156624.htm?selectedLocale=en

[7] https://www.nato.int/cps/en/natohq/official_texts_156624.htm?selectedLocale=en

This entry was posted in Аналіз теми тижня. Bookmark the permalink.

Comments are closed.