INTERNATIONAL WEEKLY № 18 (01.10.2018 – 15.10.2018)

Ухвалення Україною мовного законодавства має запобігти спекуляціям російської пропаганди на мовному чиннику в інформаційній війні проти України.

4 жовтня  Верховна Рада прийняла у першому читанні комітетський законопроект №5670-д . На пленарному засіданні парламенту 261 народний депутат проголосував за прийняття відповідного проекту закону “Про забезпечення функціонування української мови як державної”. Зазначимо, усього до Верховної Ради було подано 4 законопроекти про мову. Першим був зареєстрований проект №5556 «Про мови в Україні» — у грудні 2016 року. Його авторами виступили народні депутати Ярослав Лесюк, Ігор Васюник та інші депутати з фракцій коаліції. На початку 2017 року до Ради внесли ще 2 законопроекти про мову:  Законопроект №5669 «Про функціонування української мови як державної та порядок застосування інших мов в Україні». Інший законопроект — №5670 зареєструвала група депутатів на чолі з Іриною Подоляк. У червні 2017 року у парламент внесли проект закону №5670-д «Про забезпечення функціонування української мови як державної». Документ підготували з ініціативи комітету з питань культури, який запропонував об’єднати положення трьох раніше поданих законопроектів в одному документі.[1]

Під час розгляду чотирьох законопроектів про мову частина депутатів підтримували виключно проект “Про мови в Україні” № 5556, який експерти називають декларативним та таким, що містить низку помилок. Проте, після довгих дискусій у сесійній залі знайшлося достатньо голосів, щоб ухвалити за основу громадський законопроект №5670-д. Його чекає ще внесення правок та друге читання.[2] Найбільше законопроект 5670-д критикували за те, що у ньому відсутні положення про мовні права нацменшин. Проте Ірина Подоляк заявила, що закон присвячений саме питанню державної мови, а "права мов корінних народів нацменшин містяться у законі про нацменшини та Європейській хартії регіональних мов та мов нацменшин, які ухвалені і виконуються в Україні".

Як відомо, на сьогодні в Україні не існує чинного закону, який би регламентував функціонування державної мови та визначав її статус у різних суспільних сферах. Оскільки 28 лютого цього року Конституційний Суд України визнав неконституційним Закон "Про основи державної мовної політики" від 3 липня 2012 року через порушення процедури його ухвалення. Документ був відомий під назвою "закон Колесніченка-Ківалова" - за іменами його авторів – одіозних депутатів-регіоналів Вадима Колесніченка та Сергія Ківалова. І хоча в Законі було визнано українську мову як державну, проте, він закріплював   головним чином використання російської мови у всіх сферах суспільного життя, роблячи державний статус української мови суто формальним.[3]

Згідно із новим законопроектом, єдиною державною мовою в Україні є українська, а «спроби запровадження в Україні офіційної багатомовності» всупереч Конституції України і встановленій конституційній процедурі «провокують мовний розкол країни, міжетнічне протистояння та ворожнечу і спрямовані на насильницьку зміну чи повалення конституційного ладу».

Проект передбачає, що українською мовою має володіти кожен громадянин України, а також усі претенденти на українське громадянство. Українською мовою мають розмовляти усі високопосадовці та керівники силових структур. Також українська обов’язкова для депутатів усіх рівні, суддів, адвокатів, керівників вузів, медпрацівників тощо. Відповідно до проекту закону, українською мовою мають проводитись усі засідання, зустрічі тощо у владних органах та установах – як центральних, так і регіональних. Документом пропонується ввести адміністративну відповідальність за порушення законодавства у сфері застосування державної мови. Крім того, законопроектом, якщо він стане законом, передбачена також кримінальна відповідальність «за публічне приниження і зневагу до державної мови». Вона буде аналогічною тій, яка передбачена за публічну наругу над державним прапором, гербом та гімном — штраф до 50 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, або арешт до 6 місяців, або позбавлення волі на строк до 3 років. [4]

Голова Верховної Ради Андрій Парубій повідомив, що деякі спірні моменти, зокрема, щодо створення інституції мовних інспекторів, були вилучені ще у першому читанні. За словами Парубія, норми законопроекту вже в першому читанні адаптовані до тих законодавчих актів, які були ухвалені парламентом за останній рік в мовному аспекті, зокрема, до закону про освіту та закону про квоти на телебаченні і радіо. Також він висловив переконання, що поправки, які буде внесено до другого читання, матимуть технічний характер. [5]

Можна зробити висновок, що Законопроект 5670-д є найповнішим – містить 60 статей, вносить зміни до понад 50 законодавчих актів та охоплює понад 30 різних сфер суспільного життя. Він регулює застосування саме державної мови, а не мов узагалі. Такий підхід відповідає європейській практиці, дозволяє уникнути непотрібного змішування та протиставлення в одному законі державної мови та інших мов із геть іншим статусом та функціями. Важливо, що законопроект передбачає чіткі механізми контролю за його виконанням. 

Таким чином, важливість законодавчого закріплення державного статусу української мови полягає в тому, що він регулює застосування державної мови та сприяє розвитку української мови належним чином, крім того, законопроект не утискає прав національних меншин України. До сьогодні в Україні залишається поставленою проблема щодо вирішення мовних проблем, особливо, зважаючи на утискання століттями української мови Росією, анексію Криму та розв’язання нею війни на Донбасі. Адже головною метою цієї війни є намагання Росії гомогенізувати ментальний простір України на базі російської ідентичності. Досягнення цієї мети здійснювалось насамперед за допомогою російської мови як основного каналу комунікації. Така комунікативна функція дозволяє Росії використовувати російську мову в якості потужного засобу інформаційного впливу, пропаганди та інформаційної війни.  Така мовна війна ведеться Росією на декількох стратегічних за декількома стратегічними напрямками:

-  закріплення і посилення русифікації України;

-  витіснення української мови з усіх сфер суспільного життя, включаючи використання    в державних органах влади і державній атрибутиці, та заміна її на російську мову;

-  повна русифікація інформаційного і культурного простору та освітньої сфери;

-  надання російській мові державного статусу в Україні;

-  формування малоросійської ідентичності українського суспільства;

-  насадження в суспільній свідомості населення України російської державної ідеології та російських політичних стереотипів мислення, в результаті чого воно стає захисником національних інтересів Росії, а не інтересів  власної держави;

За допомогою російської мови Росія намагається побудувати „російський світ”. Далі,  на підставі російськомовності населення України Росія запроваджує російське громадянство і розв’язує воєнну агресію та окупацію української території під виглядом захисту російських громадян та російськомовного населення, що було яскраво продемонстровано Кремлем під час анексії Криму та окупації російськомовної частини Донбасу. Далі вступає в дію 4-й принцип доктрини Путіна про захист російських громадян. „Ввести поняття „мовного громадянства: кожний, хто розмовляє російською мовою і бажаючий отримати громадянство РФ, має його отримати”.[6] Так, на підставі російськомовності та російського громадянства відбувається формування на територіях „російського світу” нації “російський світ” за аналогією спільноти „радянський народ”.[7] В цьому випадку наявність відповідного законодавства, який регулює мовну політику слугує надійним та гуманним інструментом протидії російської агресії.


[3]https://www.dw.com/uk/верховна-рада-визначилась-чим-замінити-закон-колесніченка-ківалова/a-45757582

[4]https://dt.ua/POLITICS/rada-priynyala-za-osnovu-zakonoproekt-pro-ukrayinsku-movu-290134_.html

[5]https://www.unian.ua/politics/10288740-parubiy-zrobiv-prognoz-shchodo-rozglyadu-zakonoproektu-pro-derzhavnu-movu-v-drugomu-chitanni.html

[6]Сергей Градировский, Сергей Переслечин. Русский мир: механизмы самоосуществления. // Русский Архипелаг. / http://www.archipelag.ru/ru_mir/history/histori2003/machinery.

[7]Максим Шевченко. Русский мир – контур общей судьбы // Русский Архіпелаг. / http://www.archipelag.ru/ru_mir/history/histori2004/shevchenko-kontur/.

This entry was posted in Опір російській гібридній війні, Опір російській гібридній війні. Bookmark the permalink.

Comments are closed.