INTERNATIONAL WEEKLY № 21 (15.11.2018 – 30.11.2018)

Що передбачає новий проект Кримської резолюції ООН?

Третій комітет Генеральної асамблеї ООН у четвер, 15 листопада, схвалив оновлений проект резолюції «Ситуація з правами людини в Автономній Республіці Крим і Севастополі, Україна». За проект резолюції проголосували 67 країн. Проти проголосували 26 країн: Вірменія, Білорусь, Болівія, Бурунді, Камбоджа, Китай, Куба, КНДР, Еритрея, Індія, Іран, Казахстан, Киргизстан, М’янма, Нікарагуа, РФ, Сербія, ПАР, Південний Судан, Судан, Сирія, Таджикистан, Уганда, Узбекистан, Венесуела, Зімбабве. “Резолюція ГА ООН містить положення про долю українських політичних в’язнів Кремля. Щоденна боротьба за їхнє звільнення триває. Міжнародна відповідальність за агресію, окупацію, порушення прав людини неминуча. Вдячний державам-членам ООН за незмінну солідарність з Україною”, – написав Петро Порошенко у своєму Тwitter. “Ця резолюція про українців, яких Росії не вдається поставити на коліна, і яких підтримує демократичний цивілізований світ”, – додав Клімкін.

19 грудня 2017 року Генеральна асамблея ООН остаточно схвалила попередню таку резолюцію «Ситуація з правами людини в Автономній Республіці Крим та місті Севастополь (Україна)». Тоді 70 країн підтримали документ, 26 виступили проти, 76 утрималися. Проти резолюції виступили Білорусь, Вірменія, Росія, Сирія, Зімбабве та інші країни.[1]

У тексті резолюції зазначається, що із моменту окупації півострова от вже 4 роки поспіль російська влада застосовує тортури для отримання неправдивих свідчень для політично-вмотивованих справ. У документі також прописано необхідність негайного звільнення українських бранців Кремля, зокрема – Олега Сенцова, Володимира Балуха та кримського татарина Емір-Усейна Куку. За рішенням більшості країн ООН, від Москви вимагають припинити будь-які утиски прав людини щодо тих, хто проживає у Криму. Російську Федерацію закликають скасувати закони щодо примусової депортації, виселення та конфіскації майна кримців. А також вимагають надати доступ журналістам та правозахисникам для безперешкодного відслідковування ситуації з правами людини на півострові.[2]

Якщо аналізувати витяг з нового проекту резолюції щодо Криму, то можна виокремити кілька цікавих моментів. По-перше, вкотре зазначено, що Крим – це Україна, але в цій частині важливо те, що документ містить заклик до міжнародних інституцій називати цю територію «Автономна республіка Крим, яка тимчасово окупована Російською Федерацією». В майбутньому це унеможливлює випадки, коли якась міжнародна інституція всупереч позиції більшості країн зазначає протилежне. Цілком ймовірно, що ця резолюція, як і планується, буде проголосована в грудні, і стане маркером для країн, який допоможе їм зрозуміти, як саме себе поводити у цьому питанні.

 Безумовно, були й ті, хто голосував проти даної резолюції раніше. Тут слід виокремити позицію Білорусі. Оскільки нещодавно президент України був у Білорусі, після цього нам багато розповідали про те, що ця країна є неупередженою і цілком може стати посередником між Україною і Росією, а також брати участь і в миротворчій місії, і в перемовинах тощо. Ми ж побачили, якою насправді «неупередженою» є Білорусь – вона жодного разу не голосувала за принципово важливі для України рішення, а також у березні 2014 року під час ГА ООН вона голосувала проти територіальної цілісності нашої країни. Тому слід пам’ятати, що посмішки і обійми Лукашенка не є вибаченням за його справжню поведінку, тому не варто особливо на них звертати увагу. Вже давно потрібно зрозуміти, що Білорусь є воєннім союзником Росії і тому в російсько-українській війні вона виступає на боці російського агресора, Від так, вона поряд з агресором має нести відповідальність за агресію скоєною Росією, В українських справах Мінськ намагається відігравати роль «троянського коня», вдаючи із себе «миротворця» і «посередника», підігруючи при цьому Росії.

По-друге, важливо, що в проекті нової резолюції з’явилося декілька прізвищ українських бранців, політичних в’язнів. Це посилює тиск на Росію в питанні звільнення заручників.

По-третє, в Резолюції засуджується окупація Криму як така, а також середньовічна поведінка Росії, яка, захопивши чужу територію, конвертує підданих у підданих своєї юрисдикції. Ми чудово пам’ятаємо, що після того, як Крим був захоплений Росією, були створені такі умови, що унеможливлювали збереження українського громадянства жителів Криму, тобто фактично жителям півострова було нав’язано російське громадянство. А, крім того, документ засуджує залучення жителів Криму до військових операцій.

По-четверте, наголошується на неприпустимості заміщення населення Криму. Так, наприклад, дослідження Фонду «Майдан закордонних справ» доводять, що у Севастополі більшою мірою, дещо меншою – в інших містах, відбувається заміщення місцевого населення Криму людьми, що приїжджають на півострів з континентальної частини Російської Федерації. За підрахунками, це вже близько 170 тисяч осіб – ця цифра більша, ніж озвучував постпред при ООН Єльченко, оскільки враховувано не лише офіційні дані РФ, але й опосередковані дані. Наприклад, кількість житла, яке будується для окупаційних органів, обсяги іпотеки, які даються військовослужбовцям і адміністраторам окупантів тощо, а також враховується інформація від наших співгромадян у Криму, які розповідають, наскільки завантажені школи, дитсадки та інші інституції, що дозволяє побачити реальну кількість громадян. Отже, нова резолюція ООН буде важливою для фіксації усіх цих злочинів Росії та відповідно здійснювати тиск на неї. Також документ має зобов’язати генерального секретаря ООН створити певну систему контролю над її виконанням. І згодом можна буде намагатися використовувати систему ООН для того, щоб тиснути на РФ, використовуючи оонівську бюрократію. [3]

Безсумнівно, що резолюція «Ситуація з правами людини в Автономній Республіці Крим і Севастополі, Україна» буде затверджена на загальному голосування в Генасамблеї ООН, яке очікується в грудні. Тим не менш, практична реалізація документу викликає серйозні занепокоєння, зважаючи на те, що подібні резолюції щодо Криму були ухвалювалені раніше, а Російська Федерація так і не виконала жодних умов резолюцій попередніх років. Тому постають питання про ефективність таких резолюцій та чи зможе нова резолюція сприяти на вирішення проблеми з правами людини в Криму, адже ситуація все більше погіршується.

This entry was posted in Аналіз теми тижня, Зовнішня політика України, ООН. Bookmark the permalink.

Comments are closed.