INTERNATIONAL WEEKLY № 23 (15.12.2018 – 31.12.2018)

Росія в черговий раз брутально проігнорувала гарантії надані Україні Будапештським меморандумом показавши всьому світу нікчемність гарантій Договору про нерозповсюдження ядерної зброї для без’ядерних  держав

5 грудня 2018 року Україна звернулась до країн-підписантів Будапештського меморандуму з вимогою проведення термінових консультацій. Про це йдеться у відповідній заяві МЗС України. "Агресія РФ та порушення умов відмови України від ядерної зброї підриває міжнародний режим нерозповсюдження і визначатиме майбутнє відносин з країнами, які можуть обрати шлях створення цього типу озброєння. 27 листопада 2018 року Міністерство закордонних справ України, на підставі пункту 6 Меморандуму, звернулося до країн-підписантів Будапештського меморандуму з вимогою проведення термінових консультацій з метою забезпечення повного дотримання зобов’язань та негайного припинення агресії РФ проти України",  – йдеться у заяві.

В  МЗС зазначили, що Україна розглядає Будапештський меморандум "як важливий міжнародний інструмент забезпечення безпеки України і вимагає від Росії повною мірою дотримуватися взятих зобов’язань". "24 роки тому Україна відмовилася від ядерної зброї в обмін на гарантії безпеки, що були закріплені Великою Британією, Сполученими Штатами Америки та Російською Федерацією у Будапештському Меморандумі  у зв'язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї (ДНЯЗ). Зокрема, ці держави зобов’язалися утримуватися від загрози силою чи використання сили проти територіальної цілісності або політичної незалежності України", – наголосили у міністерстві. В українському МЗС також нагадали, що держави-гаранти надали зобов’язання, що ніяка їхня зброя ніколи не буде використовуватися проти України.[1]

Вже 21 грудня спеціальний представник Держдепартаменту США з питань України Курт Волкер заявив в інтерв'ю газеті "День", що Росія відмовилася зустрічатися з ядерними державами щодо механізму Будапештського меморандуму За його словами, справа не в форматі зустрічі, а в небажанні Москви зупинити війну і визнати свою відповідальність. США підтримували ідею проведення зустрічі в рамках Будапештського меморандуму, проте цю ініціативу відхилила Москва."Ми підтримували ідею проведення зустрічі в рамках Будапештського меморандуму. Але Росія відхилила це. Вона відмовилася, тому що стала єдиною країною, яка порушила Будапештський меморандум, який був на форумі, на якому така ситуація мала бути врегульована", – сказав він.[2]

Німецький політолог Андреас Умланд стверджує, що Будапештський меморандум має значення не лише для України, а й для світу. В Україні неправильно інтерпретують цей документ як певну повноцінну угоду зі США і Великою Британією про якісь гарантії захисту від агресії. По-перше, по формі це не міжнародна угода чи договір, а лише меморандум – дипломатичний документ, і тому документи такого рівня не ратифікуються парламентами. По-друге, свідомо чи несвідомо в документах українською, російською та англійською мовами вжито різні терміни. Оскільки в документі допомога очікується не від України чи Росії, а від англомовних підписантів, то більшу вагу має англійський варіант в якому вжито слово “assurances” – запевнення, замість слова “guarantees” – гарантії. По-третє, в документі не йдеться про захист України. Там мова йде, що в разі агресії має відбутися засідання Ради безпеки ООН, де Росія може заблокувати будь-яке рішення. А також, що підписанти повинні зустрітися і обговорити проблеми.

Формально США і Велика Британія виконали цей пункт. Але в документі немає нічого схожого на 5 статтю Вашингтонського договору НАТО – напад на члена Альянсу дорівнює нападу на весь Альянс і зобов’язує всіх його членів до військового захисту жертви агресії. Меморандум створив особливий зв’язок між територіальною цілісністю і суверенітетом України та нерозповсюдженням ядерної зброї у світі. Росія у 2014 році порушила логіку нерозповсюдження ядерної зброї, напавши на Україну. Порушення Будапештського меморандуму ядерною державою, яка напала на країну, що сама відмовилася від ядерної зброї, і якій вона обіцяла не нападати, порушила логіку, чому країнам, які хочуть вберегтися від агресії, не слід прагнути здобути ядерну зброю.[3]

В свою чергу Директор Інституту національної політики Юрій Шулипа стверджує, що з боку Заходу щодо Росії не має адекватної політики стримування російської агресії, особливо в інформаційно-комунікаційному плані. Деякі українські та західні експерти, політики і журналісти знають і публічно говорять про те, що Росія грубо порушила Будапештській меморандум. Однак вони вважають, що Будапештській меморандум не забезпечує Україні жодних гарантій. У цьому плані, вони фактично повторюють тези Путіна і його пропаганди. Негативний вплив цього фактора обумовлюється тим, що керівництва країн-гарантів територіальної цілісності України не бажають за власною ініціативою поставити питання про проведення консультацій в рамках Будапештського формату, – при тому, що вони зобов'язані це зробити. Таким чином, на перший погляд, в глобальному інформаційному полі склався мовчазний статус-кво, коли умисне ігнорування значення Будапештського меморандуму влаштовує і Україну, і Росію, і Захід.

Заперечення значення Будапештського меморандуму – це фактичне співучасть в пропагандистському інформаційному злочині проти України, міжнародного права, міжнародних гарантій і міжнародної безпеки.

Аналізуючи з цих позицій ситуацію навколо Будапештського меморандуму, можна дійти до висновків про причини й умови зниження його світової значущості в глобальному інформаційному просторі:

правовий нігілізм;

відсутність політичної волі з боку керівництва США, Великої Британії і Франції з питань проведення консультацій в Будапештському форматі;

домінування руйнівного впливу російських ЗМІ в світовому російськомовному інформаційному просторі;

- некритичне ставлення до "вкидання" російських ЗМІ, в тому числі так званих "ліберальних", у деяких представників українських і західних медіа;

відсутність належної взаємодії між представниками наукового і практикуючого юридичної спільноти, визнаними фахівцями в сфері міжнародного публічного права, політиками, державними діячами і журналістами;

- відсутність в українських і в західних ЗМІ інформаційної повістки про глобальне і стратегічне значення ролі міжнародного права в боротьбі з російською агресією.[4]

Ми пам’ятаємо, що Будапештський меморандум не містить зобов’язань країн-гарантів воювати за нашу землю, але в нас є моральне право вимагати колективного застосування достатніх за своєю ефективністю невоєнних заходів примусу Російської Федерації до миру та звільнення всіх без винятку окупованих територій. Санкції, які діють щодо російських підприємств, а також російської верхівки, безумовно, є необхідними, але недостатніми. Саме тому вся санкційна політика повинна бути націлена не на досягнення проміжних результатів, а на повне звільнення території України. Нам потрібен реальний мир, а не його ілюзія, розтягнута на довгі роки. Такі рішення є життєво важливими не лише для нашої країни. Реалізація Будапештських гарантій повертає довіру до західного світу й підвищує ефективність зусиль, спрямованих на ядерне роззброєння на планеті. Зрештою, це необхідно самій Росії для того, щоб позбутися агресивного чаду й нарешті зайнятися вирішенням внутрішніх проблем.

У результаті того, що наша країна відмовилася від ядерної зброї, не лише країни-гаранти, а й усі країни Північноатлантичного альянсу за майже чверть століття заощадили на оборонних витратах сотні мільярдів доларів. Це дає нам повне право наполягати на істотному посиленні військово-технічної допомоги, яка гостро необхідна країні для створення ефективної системи протиповітряної оборони, відродження Військово-морських сил і зміцнення наших можливостей на сучасному рівні протистояти наземному вторгненню. Опинившись на межі цивілізаційного розлому, Україна ціною життя своїх солдатів, ціною величезних руйнувань і страждань мільйонів людей захищає демократичний світ від агресивної навали.[5]

З огляду на таку реакцію держав-підписантів Будапештського меморандуму, не можна не погодитись з тим, що Україні варто було б залишити ядерну зброю задля власного захисту. Думка України про те, що з розпадом біполярної системи міжнародних відносин світ виявиться набагато безпечнішим виявилась великою помилкою. Час показав, що в часи скрути Україна не отримала дієвих гарантій безпеки, хоча й не зазнала ядерного нападу.

This entry was posted in Аналіз теми тижня, Зовнішня політика України, Росія. Bookmark the permalink.

Comments are closed.