INTERNATIONAL WEEKLY # 40,41,42 (30.11-20.12.2012)

 

 

АНАЛІЗ ТЕМИ ТИЖНЯ:

ЗАСІДАННЯ МІНІСТРІВ ЗАКОРДОННИХ СПРАВ КРАЇН НАТО ПОКАЗАЛО, ЩО УКРАЇНА НА ВІДМІНУ ВІД РОСІЇ І ГРУЗІЇ, ЗАЛИШИЛАСЬ ЗА МЕЖАМИ СТРАТЕГІЧНИХ ПРІОРИТЕТІВ АЛЬЯНСУ

 

Вирішення критично важливих питань міжнародної безпеки, котрі інколи не входять до географічного ареалу діяльності організації, в останні десятиріччя стали прямими завданнями НАТО, яка наразі виступає одним із найважливіших гарантів стабільності у багатьох «гарячих точках» Земної кулі. Тож вкотре, завершуючи дводенні засідання, 5 грудня 2012 року міністри закордонних справ країн НАТО домовилися посилити потенціал протиповітряної оборони Туреччини, створити механізм фінансування Афганських сил безпеки, активізувати співпрацю із західно-балканськими країнами та глобальними партнерами. Проте, у центрі уваги, все ж таки, опинилася кооперація з Росією та майбутні стосунки альянсу з Грузією.

Не дивно, що 4 грудня міністерська нарада почалося саме із засідання Ради Росія – НАТО (РРН), на якому було досягнуто згоди про зміцнення співпраці у 2013 році у питаннях, що представляють спільний стратегічний інтерес. Так, було домовлено про розширення проекту із боротьби з наркотиками, зокрема, з наркотрафіком з території ІРА, задля чого буде організовано навчальну підготовку співробітниць афганської поліції, а також навчання роботі зі службовими собаками в цілях боротьби з наркотиками. Крім того, сторони торкнулися ситуації в районі південно-східного кордону НАТО, обговорили сфери практичного співробітництва у боротьбі з тероризмом та співпрацю з утилізації надлишків боєприпасів. У рамках забезпечення вертолітного парку Афганських ВПС сторони також висловили готовність проводити навчальну підготовку фахівців із їхнього технічного обслуговування.

Однак, домовляючись про стійку кооперацію та терені Афганістану, сторони, де-факто, «закрили очі» на існуючі суперечності у питаннях взаємодії РФ із НАТО та безпосередньо із її основним лідером – США. Адже виконання Угоди про купівлю десяти вертольотів Мі-17, укладеної ще в травні 2011 року, було поставлено під сумнів голосуванням Сенату Конгресу США, який 29 листопада 2012 року схвалив поправку до оборонного бюджету країни, що забороняє Пентагону здійснювати операції з «Рособоронекспортом», у тому числі і з постачання вертольотів до ІРА. По суті, заборона може набрати чинності вже з 1 січня 2013 року, наклавши вето на поставку 21 вертольота Мі-17В-5, запасних частин і устаткування на суму в 900 млн. дол. США.

Звичайно, Вашингтон, намагаючись посилити свої позиції на території країни після 2014 року – кінцевої дати виведення союзницьких військ із Афганістану, – намагається подолати опір міжнародної спільноти щодо юридичної обґрунтованості перебування американських військових на території ІРА. Відтак, Росія досить активно цікавиться стратегією організації в країні після 2014 року, наполягаючи на продовженні реалізації спрощеного порядку транзиту через російську територію нелітальних вантажів в інтересах Міжнародних сил сприяння безпеці (МССБ) комбінованим способом та розширенні Трастового фонду для обслуговування вертолітної техніки російського виробництва, наявної в розпорядженні афганської армії.

 Адже наразі Москві вже достеменно зрозуміло, що програш на даному етапі тягне за собою поразку в усьому двобої, і заборона на співпрацю Пентагону з «Рособоронекспортом» – перший крок до такого фіналу. Тим більше, що аргументація американських політиків більш ніж переконлива: негайне втручання в політику РФ, котра, нібито, надає активну підтримку сирійській владі. Зважаючи на досвід 2008 року, коли «Рособоронекспорт» було звинувачено у порушенні режиму нерозповсюдження через поставки зброї до Ірану, можна прогнозувати втілення санкцій Сенату в життя. Тим більше, що позиції двох країн щодо Сирії є абсолютно антагоністичними, а НАТО заявляє, що наразі військова операція на території Сирії альянсом не обговорюється.

Однак, така можливість не виключається ООН, котра доволі активно обговорює можливість направити миротворців до Сирії. Та, хоча мова йде про контингент від 4 до 10 тис. осіб, Альянс не має можливостей направити повноцінний оснащений підрозділ до країни, не передислокувавши його склад із котроїсь із інших «гарячих точок». Відповідно, людство знову стоїть перед дилемою розв’язання масштабного конфлікту, проте, дуже схоже, що США вирішать його швидше за всіх. Так, 11 грудня президент США Барак Обама оголосив про визнання Національної коаліції сирійських революційних і опозиційних сил як легітимного представника сирійського народу, котрому потрібно надавати всебічну підтримку.

Солідаризуючись зі США, таку ж позицію зайняв і ЄС. Проте в російському МЗС продовжують наполягати, що громадянська війна в Сирії може бути припинена тільки шляхом переговорів в рамках Женевських угод від 30 червня 2012 року, згідно з якими п’ять постійних членів Ради Безпеки ООН і деякі сусідні з Сирією держави домовилися сформувати тимчасовий сирійський уряд за участю всіх сторін конфлікту, на чому й продовжує наголошувати Москва, блокуючи антисирійські резолюції в РБ. Проте в даному разі вона єдина у своїх переконаннях.

Крім того, Росія з пересторогою поставилася й до розгортання на території Туреччини американських ракетних комплексів Patriot для посилення потенціалу протиповітряної оборони цієї країни, згоди відносно чого НАТО також дійшла 4 грудня. Згідно з офіційною версією, дана кампанія носитиме суто оборонний характер і не спрямовуватиметься на забезпечення зони, забороненої для польотів, або яких-небудь наступальних операцій. Адже, користуючись правом на колективну оборону, викладеним у статті 5 Вашингтонського договору, 21 листопада 2012 року Туреччина (як член організації) направила НАТО офіційний запит на розміщення ракет типу Patriot на 900-кілометровому кордоні з Сирією у зв’язку із численними обстрілами прикордонних територій сирійськими бойовиками.

По суті, головна проблема – безперервний потік біженців із Сирії, котрих у Туреччині накопичилося вже понад 100 тис. чоловік, але вони не користуються офіційним статусом біженців, уважаючись «гостями». Щоб зменшити їхній потік, Анкара домагається від міжнародного співтовариства побудови захисної зони для цивільного населення з сирійського боку кордону.

НАТО також продемонструвало відданість принципам нової стратегічної концепції Альянсу та рішенням Бухарестського (2008) саміту. На підтвердження цього 5 грудня відбулося засідання Комісії Грузія – НАТО (КГН), під час якого глави зовнішньополітичних відомств країн НАТО відзначили досягнутий Грузією прогрес і закликали всі сторони зберігати динаміку демократичних реформ. Міністри також дали високу оцінку зразковій прихильності місії в Афганістані, проявленій Грузією, яка, до речі, продовжуватиме брати участь у міжнародних операціях по забезпеченню безпеки в Афганістані після 2014 року, коли звідти буде виведено більшість іноземного військового контингенту.

Зараз в Афганістані проходять службу близько 1 570 грузинських військових. За чисельністю свого контингенту в Афганістані ця невелика країна з населенням у 4,5 млн. осіб випереджає всі інші країни, які не є членами НАТО. Відтак, ані конфлікти з РФ, ані територіальні суперечності (викликані визнанням незалежності Абхазії та Південної Осетії низкою країн світу), котрі наразі існують у державі, не завадять Тбілісі інтегруватися до євроатлантичного простору. Тому, наголошуючи на пріоритетності налагодження відносин Грузії з Росією, НАТО наполягає на повній повазі до суверенітету і територіальної цілісності Грузії в її міжнародно-визнаних кордонах, не даючи Росії можливості використання фактичного права вето на розширення НАТО.

На жаль Україна зі своїм позаблоковим статусом, як і очікувалось, залишилась на поза пріоритетами стратегічного курсу НАТО. Відсутність у порядку денному міністерських зустрічей 4-5 грудня українського питання зводить нанівець усі намагання вітчизняної влади налагодити з Альянсом суто «прагматичне» партнерство, котре не має в підґрунті жодної кінцевої мети. Певно, саме тому Захід просто втомився боротися ні за що. Та й навіщо? Адже, по суті, відносини мають вибудовуватися двома сторонами на паритетній основі. У випадку ж з Україною позицію другої сторони зайняла РФ.

 

This entry was posted in Аналіз теми тижня. Bookmark the permalink.

Comments are closed.