INTERNATIONAL WEEKLY #07-08(05.03.2013-19.03.2013)

 

АНАЛІЗ ТЕМИ ТИЖНЯ: ЩО ПРИНЕСЕ РОБОЧИЙ ВІЗИТ ПРЕЗИДЕНТА УКРАЇНИ В. ЯНУКОВИЧА ДО РФ В НАЙБЛИЖЧОМУ МАЙБУТНЬОМУ?

 

            4 березня 2013 року Президент України В. Янукович перебував з робочим візитом у РФ, де зустрівся зі своїм російським колегою В. Путіном у його заміській резиденції Русь (колишня – Завідово, Тверська область). Така форма візиту не передбачала підписання важливих міждержавних договорів, а лише обговорення актуальних питань двосторонніх взаємин, щодо яких ще немає конкретних домовленостей.

Під час багатогодинної розмови двох президентів розглядалися проблеми співпраці країн у галузі атомної енергетики, зокрема, добудови третього і четвертого блоків Хмельницької АЕС та спільного виробництва літаків сімейства АН (Антонов). Не оминули лідери держав і питання придністровського врегулювання у контексті регіональної безпеки і стабільності та головування України в ОБСЄ.

Проте, особлива увага була прикута до «газової» тематики (ціна на російські енергоносії, статус української ГТС) та економічної інтеграції на пострадянському просторі в рамках Митного союзу РФ, Білорусі та Казахстану і моделі взаємодії з ним України. Попри економічний, на перший погляд, характер цих тем двосторонніх стосунків, вони мають стратегічне значення, оскільки пов’язані із проблемою можливої втрати державного суверенітету і політичної незалежності України, за умови її участі в російських наднаціональних об’єднаннях.

            В «газовій» проблематиці, яка обговорювалась під час робочої зустрічі Президентів України та РФ була розглянута можливість зменшення ціни на російське блакитне паливо з 426 дол. США до 260 дол. США за 1000 кубометрів за умови створення на двосторонній основі спільного підприємства, якому буде здана в оренду українська ГТС, не кшталт РосУкрЕнерго, де російську сторону представлятиме «Газпром», а українську, вочевидь, наближена до Президента компанія. РФ також, як передбачається, візьме на себе зобов’язання щодо транспортування не менше 60 млрд. кубометрів газу щорічно і надасть гарантії щодо оплати транзитних послуг. Також можлива згода на транспортування через територію РФ дешевих каспійських енергоносіїв, зокрема в руслі нещодавно підписаного «газового» меморандуму між НАК «Нафтогаз» і ДК «Туркменгаз» про поставки туркменського газу в Україну.

Втім, від України вимагають законодавчо закріпити довічну оренду національної ГТС на випадок зміни влади. Що для України означають двосторонні домовленості з РФ по газу, відомо вже давно: посилення енергетичної, а отже, й політичної залежності від північно-східної сусідки, консервування енергонеефективності, корумповані схеми імпорту цього палива, а також відмова від інтегрування в європейський енергоринок. За умов контролю над вітчизняною ГТС українське керівництво може потрапити у залежність від РФ, яка, володіючи промисловими активами, зробить покірним український олігархат, а це призведе до втрати економічної незалежності, і в кінцевому рахунку,  переформатує українсько-російські взаємини за схемою васал – клієнт.

Зрештою, і знижка на російський газ теж питання короткотермінового характеру, оскільки РФ поступово і так підвищуватиме ціни на енергоносії, від чого Україна у довгостроковому плані програє, особливо зважаючи на тенденцію до їх падіння у глобальному вимірі. Інше питання, що зростання ціни на газ призведе до підвищення тарифів на комунальні послуги, а отже, й падіння рейтингу влади на тлі наближення президентських виборів у 2015 році. Тому й лунають заяви про неможливість модернізації української ГТС без участі російського монополіста «Газпрома».

   Наступним стратегічним призом для Росії після привласнення української ГТС має стати приєднання України до Митного союзу РФ, Білорусі і Казахстану. Як заявив Президент України В. Янукович, питання негайного вступу держави у Митний союз на порядку денному не стоїть, а лише йдеться про формат відносин не лише на рівні урядів РФ та України, а й з виконавчим органом Митного союзу, які планується обговорити після опрацювання відповідного питання експертами на зустрічі чотирьох президентів у квітні 2013 року. Поки що йдеться про формат «3+1» і те, що подальша взаємодія нашої держави не повинна суперечити її міжнародним зобов’язанням та правилам СОТ. Зрозуміло, російська сторона прагне повної інтеграції України, оперуючи збільшенням українського ВВП у випадку приєднання до цього міжнародного об’єднання в межах 1,5–6,5% в залежності від ступеня інтеграції.

Окрім формату «3+1» і повного членства України в Митному союзі, опрацьовується формула «асоційованого членства», яке може надати нашій державі доступ до всіх його документів, можливість для її представників вивчати практику прийняття рішень в ньому, брати участь у засіданнях його органів у якості спостерігача без права голосу. Причому після двох років Україна повинна визначитись щодо її повного членства в Митному союзі. Ця формула дещо нагадує формат участі України в СНД (одна з держав-засновниць, але не підписала Статут Співдружності), яка так і не стала ефективною формою кооперації пострадянських країн. Проте, таке асоціьоване членство не передбачене статутними документами Митного союзу і не відповідає політичним інтересам Росії. До того ж, і асоційований, і повноправний статус України в Митному союзі ставить на під загрозу підписання Угоди про асоціацію з ЄС, оскільки зона вільної торгівлі з ним несумісна з участю України в Митному союзі РФ, Білорусі і Казахстану.

Україні, яка впритул наблизилась до цієї європейської планки, це знов-таки не вигідно, тому для неї попередньо задекларований формат двостороннього співробітництва за формулою «3+1» є найбільш оптимальною формою взаємин із згаданим інтеграційним об’єднанням на пострадянському просторі.

 

This entry was posted in Аналіз теми тижня. Bookmark the permalink.

Comments are closed.